Надійно прихована таємниця. Джеффри Арчер

сказав Гаррі. – Можливо, варто зробити так, як ви пропонуєте, й обговорити це між собою, а потім повідомити своє рішення.

      – Але це було б марною тратою часу, якщо ми всі хочемо ту саму дівчинку, – почувся голос Себастьяна, який демонстрував непохитну логіку дитини.

      – Це означає, що ти вже вирішив? – запитав його батько, розуміючи, що як тільки Себастьян назве свій вибір, вони з Еммою зможуть його перемогти більшістю голосів, хоча й визнавав, що для Джессіки це не найкращий спосіб розпочати життя у Беррінґтон-холі.

      – Перш ніж приймати рішення, – сказала завідувачка, – можливо, буде краще надати вам трохи довідкової інформації про кожного з трьох дітей. Сандру найпростіше тримати під контролем. Софі більш вибаглива, але трохи розсіяна.

      – А Джессіка? – запитав Гаррі.

      – Вона, безумовно, найталановитіша з дівчат, але живе у своєму власному світі й не легко сходиться з однолітками. Мені здається, що з цих трьох вам цілком могла б підійти Сандра.

      Гаррі спостеріг, як спохмурнів вираз обличчя Себастьяна, і змінив тактику.

      – Аякже, гадаю, що варто з вами погодитися, пані, – сказав Гаррі. – Моїм вибором буде Сандра.

      – Навіть не знаю, – сказала Емма. – Мені сподобалася Софі, енергійна та весела.

      Емма з Гаррі перезирнулися.

      – Отже, тепер усе залежить від тебе, Себ. Сандра чи Софі?

      – Ні. Я хочу Джессіку, – сказав він, зіскочив із крісла, вибіг із кімнати, залишивши двері широко відчиненими.

      Завідувачка підвелася з-за столу. Вона, певно, мала б що сказати Себастьянові, якби він був одним із її вихованців.

      – Він іще не дуже освоїв демократію, – спробував пожартувати Гаррі.

      Завідувачка попрямувала до дверей з таким виглядом, ніби її не переконали. Гаррі з Еммою пішли за нею коридором. Коли управителька зайшла в клас, то не могла повірити своїм очам. Джессіка відкріпила свій малюнок і передала його Себастьяну.

      – Що ти запропонував їй на взамін? – запитав Гаррі в сина, коли Себастьян проходив повз нього, стискаючи в руці Ноїв ковчег.

      – Я пообіцяв, що якщо вона прийде до нас завтра на чай, то зможе скуштувати свою улюблену страву.

      – А яка її улюблена страва? – поцікавилася Емма.

      – Гарячі сухарі, намащені вершковим маслом і малиновим варенням.

      – А це можливо? – тривожно запитав Гаррі.

      – Так, але, було б краще, якби пішли всі троє.

      – Ні, дякую, пані, – заперечила Емма. – Джессіки буде досить.

      – Як хочете, – буркнула управителька, не в змозі замаскувати своє здивування.

      Повернувшись до Беррінґтон-холу, Гаррі поцікавився у Себастьяна, чому той обрав Джессіку.

      – Сандра була доволі симпатичною, – сказав він, – і Софі була дуже весела, але мені стало б із ними нудно вже до кінця місяця.

      – А Джессіка? – запитала Емма.

      – Вона нагадала мені тебе, мамо.

* * *

      Себастьян стояв біля вхідних дверей, зустрічаючи Джессіку, яка приїхала на чай.

      Вона