Надійно прихована таємниця. Джеффри Арчер

певна річ, – погодилася Емма, намагаючись розслабитись.

      – Як давно ви задумалися над усиновленням, пані Кліфтон?

      – Відтоді, коли збагнула, що не зможу мати ще одну дитину, – відповіла Емма, не додаючи більше жодних деталей.

      Двоє чоловіків співчутливо всміхнулися, але панна Брейтвайт залишилася з кам’яним обличчям.

      – У своїй заяві ви вказали, – продовжував голова, переглядаючи документи, – що хотіли б удочерити дівчинку віком близько п’яти-шести років. Є якась причина для цього рі-шення?

      – Авжеж, – підтвердила Емма. – Мій син Себастьян – єдина дитина, і ми з чоловіком відчували, що було б добре, якби він виховувався з тим, хто не мав переваг і привілеїв, які прийняв як належне за правом народження.

      Вона сподівалася, що ця відповідь не прозвучала занадто відрепетирувано, і могла заприсягнутися, що голова поставив галочку у відповідному пункті.

      – Чи можна припустити з вашої відповіді, – правив далі голова, – що немає якихось фінансових обмежень, які можуть завадити вам виховувати другу дитину?

      – Ні, пане голово. Мій чоловік добре заробляє.

      Емма помітила, що це заслужило ще однієї галочки.

      – У мене є ще одне запитання, – сказав голова. – Ви заявили у своїй заяві, що візьмете дитину будь-якого релігійного сповідання. Чи можу я запитати, чи належите ви до якоїсь конкретної церкви?

      – Як і доктор Бернардо, – сказала Емма, – я християнка. Мій чоловік був хористом у церкві Святої Марії у Редкліффі, – і додала: – Потім він вступив до Бристольської ґімназії, де став старшим хористом. Я ж отримала освіту в школі «Червоних дів», перш ніж здобути стипендію в Оксфорді.

      Голова торкнувся краватки, й Емма відчула, що все не могло б піти ще краще, поки панна Брейтвайт не постукала олівцем по столу. Голова кивнув у її бік.

      – Ви згадали про свого чоловіка, пані Кліфтон. Чи можу запитати, чому він зараз не з вами?

      – Він зараз у США здійснює книжкове турне. Повернеться за кілька тижнів.

      – Він часто буває відсутній?

      – Ні. Насправді дуже рідко. Мій чоловік за фахом письменник, тож він більшу частину часу працює вдома.

      – Але йому потрібно час від часу відвідувати бібліотеку, – втрутилася панна Брейтвайт, демонструючи подобу посмішки.

      – Ні, у нас є своя бібліотека, – заперечила Емма, шкодуючи про свої слова тієї ж миті, як їх промовила.

      – А ви працюєте? – поцікавилася панна Брейтвайт так, що це прозвучало як звинувачення.

      – Ні, хоча я й допомагаю своєму чоловікові як тільки можу. Однак вважаю, що дружина і мати – робота на повний робочий день.

      Хоча Гаррі рекомендував таку лінію поведінки, він занадто добре знав, що Емма не вірила в неї, а тепер повірила ще менше після зустрічі із Сайрусом Фельдманом.

      – А скільки ви одружені, пані Кліфтон? – наполягала панна Брейтвайт.

      – Трохи більше трьох років.

      – Але я бачу, що у вашій анкеті зазначено, що вашому синові