Щось більше за нас. Владимир Винниченко

Читать онлайн.
Название Щось більше за нас
Автор произведения Владимир Винниченко
Жанр Литература 20 века
Серия Бібліотека української літератури
Издательство Литература 20 века
Год выпуска 1909
isbn 978-966-03-8416-3



Скачать книгу

її руку, що лежала на коліні в нього, насунув картуза і встав.

      – Підожди! – зблідла Мотря. – Куди ж ти? Я ж не сказала, що не піду за тебе…

      – Так скажеш все одно. Прощай!..

      – Ні-ні, підожди… Я ж… ти ж… Ти ж сам говориш «подумай». Я піду за тебе, я подумаю. Ти ж… я ж тобі ніколи нічого не казала, як ти позаторік не хотів брать мене, як я хотіла. Я ж мовчала…

      – Бо не любила!

      – Як не любила? А як же? – здивувалась Мотря.

      – Так прямо…

      – І дитина тільки так? – глухо, нахмурившись, запитала вона.

      – І дитина…

      – І в тюрму до тебе бігала щодня тільки так?

      Андрій махнув рукою, але не сказав нічого.

      – І кулаки твої два роки зношу тільки так? Чого ж мовчиш? На якого ж чорта ти мені, рудий, здався, як я могла кращих знайти? Га?.. Ух, ти!..

      – А хіба не знайшла? А Ілько? Ще задається… Прощай! – зненависно виговорив він за одним духом і, повернувшись, швидко підійшов до тину, переліз і пішов улицею.

      – А в четвер прибіжиш! – навздогінці кинула, сміючись, Мотря.

      – Не діждеш, гадино!

      – Ой, прибіжиш!

      Андрій гидко на всю вулицю, незважаючи на людей, вилаявсь до Мотрі.

      – Прибіжиш, прибіжиш, бо в четвер усю правду скажу! – почувся ще раз голос Мотрі і за ним якийсь нервовий голосний її сміх.

      Андрій ще раз вилаявсь і швидше пішов од хати, від якої навмисне голосно, якось нервово почулось:

      А я слави тої не боюся,

      З ким люблюся – не наговорюся.

II

      Прокинувся Сонгород. Ярмарок. На вулицях стоїть туман пилу; торохкотять вози з прив’язаними до них кіньми, волами, коровами, телятами; літає солома, шерсть; «дядьки», поспускавши з полудрабків ноги, по три, по чотири, а то й цілими купами поспішають до базару. А на базарі галас, регіт, рев, викрикування, закликання, гукання; ряди возів, ряди перекупок, жидів, кацапів, ряди шатрів з хустками, намистами, кожухами, ряди з рибою, ряди з паляницями, ряди з дьогтем, салом, сіллю. І туман пилу по всьому.

      Тихий, спокійний, навіть флегматичний український ярмарок. Нема в ньому ні зайвої турботи, ні зайвого крику, ні зайвої біганини: мирно, спокійно, – і легкий кольор флегми на всьому. Тільки коло жидів, бублейниць та циган і почуєш несамовиті крики, безсоромну брехню, тільки коло них побачиш бійку, іноді кров і раз у раз поліцію.

      – Бублички! Бублички гарячі! На салі, на маслі, на всім продовольстві! П’ять копійок за три пари, сім – десяток! Добирайте, дядьки, молодиці, гарненькі дівчатка!

      І підійде дядько з батогом у руках, уважно обдивиться бублики, калачі, паляниці, спитає почому, подумає трохи, поторкає обережно пальцем і мовчки одійде собі.

      – Куди ж ви, дядечку? Паляниці ж, як сахар. Десять копійок, дядю! Ну, за дев’ять оддам!

      – Знаєм ваш сахар! – бовкне собі під ніс «дядько» і так само піде далі, проштовхуючись, роздивляючись, обмацуючи й одходячи.

      – Ах, какиї ви стали скупиї! – докірливо хитає головою молодий єврейчик засмаленій, товстопикій дівці, що роздивлялась