Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів. Сборник

прибігла та й каже:

      – Дівко, дівко, кинь мені галушечку, я тобі у великій пригоді стану!

      От дівчина й кинула їй. Мишка підбігла, з'їла, прибігла ще і каже:

      – Дівко, дівко, дай мені ще галушечку!

      Та і дала їй. Вона підбігла, з'їла і прибігла втретє:

      – Дівко, дівко, дай мені ще галушечку!

      Тоді змій піднявся з-за столу й каже:

      – Да стукни її, щоб і не пискнула!

      Вона стукнула, да не по мишці, а по столу. Перехитрила змія.

      – Дівко, дівко, стели постіль! – каже змій.

      – Дак і постелю.

      – Дівко, дівко, лягай на полу, а я на печі, тобі на ключі, а мені каміння!

      Тут до дівчини мишка прибігла та й каже:

      – Ти лізь під піч, а я буду на полу і дай мені ключі.

      А змій давай на піл каміння кидати. От він кине камінь, а мишка бігає по полу, кружляє, да все ключиками брязь-брязь, да все в новому місці. Ніяк змій не попаде. А тут півні заспівали. Змій десь дівся, а дівка осталась жива.

      Уже вранці баба каже дідові:

      – Їдь за дочкою, на тобі кошичок, позбираєш кісточки!

      Аж він приїхав, коли бачить, а дочка на порозі сидить у сріблі-золоті – це все змій після себе залишив у золотій скрині.

      От їде дід із дочкою, а сучечка-пустолаєчка вибігла за ворота й каже:

      – Тях-тях, дідову дочку в золоті везуть, а бабину женихи не візьмуть!

      Баба ж ворота відчиняє, радіє, що дідову дочку неживу везуть. Аж бачить, що жива-здорова, ще й в золоті, в сріблі!

      Давай баба діда лаяти:

      – А сякий-такий!.. Вези ж і мою дочку в ліс!

      От дід привіз і бабину дочку в ліс у ту саму хатку.

      Привіз, а сам, як і перше, пішов нібито дров нарубати. Стала бабина дочка галушечки варити.

      От прийшов змій і каже:

      – Дівко, дівко, насип мені галушечок!

      А бабина дочка каже:

      – Не вдавить тебе, коли насиплю?

      Змій тоді:

      – Дівко, дівко, сідай зі мною галушечки їсти.

      – Не великий пан, будеш їсти сам!

      Тут і мишка прискочила:

      – Дай мені галушечку!

      Бабина дочка і кинула. Кинула й вдруге, а за третім разом змій каже бабиній дочці:

      – Да вдар її, щоб і не пискнула!

      Бабина дочка і вбила мишку.

      Повечеряли. От змій і каже:

      – Дівко, дівко, стели постіль!

      Вона йому:

      – Аж постелю!

      Він тоді:

      – Я буду на печі, а ти на полу, на тобі ключі, а мені каміння.

      От полягали спать, а змій як кине каменюку, ключі тільки брязь-брязь, каменюка туди й полетіла. Прибив змій бабину дочку, з'їв, а кісточки у кошичок поскладав.

      А баба тільки дождала ранку й каже дідові:

      – Їдь за моєю дочкою!

      Дід запріг коняку і поїхав. Приїхав до хатки, а в ній на стелі тільки кошичок висить. Він до нього, а там кісточки лежать!

      Дід забрав кошичок і їде додому. Баба ворота відчиняє, а сучечка-пустолаєчка вибігла за ворота і каже:

      – Тях-тях! Дідову дочку женихи беруть, а злої бабиної – у кошичку кісточки везуть!

      Ось так. Не будьте, дітки, злими та скупими!

      Про Івана-дурника

      Як був собі