Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів. Сборник

скаже!» Ото й зарізав; узяв у його ті двадцять карбованців та й іде додому.

      Приходить додому, – тут стали його питаться: «А той же де парубок, що з тобою туди ходив?» Він каже: «Зостався там, каже: не маю чого додому поспішаться, – лучче зостанусь, то, може, ще що зароблю». Ото це сказав, а люде йому й повірили.

      Ото цей парубок у м'ясниці оженивсь, потім на святках поїхав із жінкою до її батька. Їдуть вони полем, аж котиться перекотиполе. Він побачив його, зараз і здумав те, що той прощавсь із перекотиполем, та й засміявсь. А жінка й почала його допитуваться: «Чого ти засміявсь, чоловіче?» Він каже: «Так собі». Ото вона як причепилась до його: «Скажи та й скажи, чоловіче!» Він собі думає: «Хіба жінка кому скаже?» Та й розказав, як він зарізав того парубка і як той з перекотиполем прощався.

      Допиталась бідолашна жінка та вже й сама не рада. Як таки його жити з чоловіком-душогу-бом? А тут ще й те дума: «Як заріже й мене коли-небудь?!»

      Ото приїхали вони до батька – там їх приймають так, як і треба. От цей чоловік тут упивсь добре та й почав жінку бити. А жінка й не вимовчала та й каже: «А, ти того зарізав, хочеш і мене зарізати!..» А батько зараз став питати її: що? як? Вона й розказала, що так і так було: «Він зарізав парубка за двадцять карбованців». Тоді зараз його люди з'язали та до станового, а тоді на Сибір.

      Про вперту жінку

      Один господар мав дуже вперту жінку. Якби то вперта, а розумна, то міг би ще якось жити, а ця була трохи дурнувата. Що би він не сказав, то все не так, і зробить все навпаки. Коли він хоче її словами нарозумити, то чує:

      – Так буде, як я знаю, а не так, як ти…

      Бачить чоловік, що з такою лише вік марно стратить, і думає, як її позбутися. Одного разу каже:

      – Завтра я піду до міста на ярмарок, а ти залишайся вдома на господарстві. Най тебе Бог боронить йти зі мною до міста…

      Не встиг він всього сказати, а жінка вже, як машинка:

      – Ой, не буде так, як ти хочеш! Коли ти йдеш, то і я піду.

      – А господарство як? Залишиться на пропало?

      – Не бійся, чоловіче. Як господарство не з'їв пес без тебе, то не з'їсть і без мене. А я таки піду з тобою, бо ти мій чоловік, а я твоя жінка.

      На другий день збирається до міста чоловік не сам – збирається і жінка. Просить він:

      – Лишайся вдома, жінко, бо ти ґаздиня.

      – І ти лишайся, бо ти ґазда.

      Бачить чоловік, що марна справа з нею говорити – йде. Жінка за ним. Йдуть обоє, йшли полем, а під лісом треба було переходити широку і глибоку річку. Дійшли вони до річки, а тут зустрічаються сільські люди. Питають його:

      – Максиме, а кого ви вдома лишили, що разом з жінкою йдете на ярмарок?

      – Та нікого.

      Перейшли люди на той бік, а він каже:

      – Почекай, жінко, я піду наперед, а ти переходь за мною.

      – А то не одно? Ти завжди хочеш бути першим! Ні, на цей раз я піду наперед.

      – Як ідеш, то будь розумна. Тримайся за поруччя й не смій скакати у воду.

      – Таки скочу. І що мені зробиш?

      – Та спам'ятайся, жінко! Ти не вмієш плавати.

      Але