Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів. Сборник

тільки гляди мені, щоб не гаряче було, тільки тепленьке. Та не бійся, що б не бачила, що б не чула, – стань на порозі, двічі свисни, то до тебе позлазяться гадюки, ящірки, жаби і всякий звір. Ти нагодуй їх, то вони й порозлазяться, куди кому треба.

      Дівчина сказала:

      – Добре, паніматко, так буду робити, як ви мене навчили.

      Увечері дівчина хутенько затопила піч, приставила окропу, нагріла трохи, повиливала в корито, борошенця туди всипала й замішала. Стала на порозі, двічі свиснула, – як почали злазитись гадюки, ящірки, жаби і всякий звір, та кожне до корита, понаїдались усі та й порозлазились.

      І так цілий рік дідова дочка там служила і робила те, що їй хазяйка казала, а як скінчився рік, то та жінка й каже дівчині:

      – Ось що, дівчино: оце вже сьогодні рік, як ти в мене. Коли хочеш, то й другий будь, а не хочеш, то як хочеш: ти мені добре робила, спасибі тобі.

      Дівчина подякувала хазяйці за хліб, сіль і за все і сказала:

      – Хочу додому, – спасибі вам, паніматко!

      Хазяйка й каже їй:

      – Піди ж вибери якого хочеш коня й воза.

      А сама наготувала повнісіньку скриню всякого добра, дала їй і випровадила з лісу. Тоді попрощалася, – сама вернулась додому, а дівчина поїхала собі.

      Їде дідова дочка повз ту піч, що вона мазала, коли гляне – аж повнісінька піч пиріжків. От піч і каже:

      – Дівонько-голубонько, на тобі оці пиріжки за те, що ти мене прибрала – спасибі тобі!

      Дівчина подякувала, і тільки що під'їхала, а пиріжки так і пороснули у возик; піч заслонилась, а дівчина поїхала далі.

      Їде та їде, коли дивиться – аж біжить собака і несе намисто добре, товсте та гарне, та ще й шліфоване. Як тільки прибіг до возика та й каже:

      – На тобі, дівонько-голубонько, за те, що ти мені у великій пригоді стала!

      Дівчина взяла, подякувала і поїхала далі, радіючи.

      От їде – і так їй схотілося пити! Вона й подумала: «Заїду до тієї кринички, що я чистила, то, може, там і нап'юсь». От заїхала, дивиться – аж повнісінька криничка води, аж через верх ллється, а біля неї стоїть золоте барильце й кухлик. І каже криничка:

      – Напийсь і собі набери барильце й кухлик візьми!

      Стала та дівчина пити – а вода така добра, що й зроду такої не пила. Набрала вона повнісіньке барильце додому та й кухлика не забула. І поїхала далі.

      Коли стоїть яблунька – і така хороша, що не можна й сказати: на ній яблучка срібні та золоті, і рясно-рясно! От яблунька й каже:

      – Дівонько-голубонько, на тобі ці яблучка за те, що ти мене обчистила, обполола.

      Дівчина сказала: «Спасибі!» та під'їхала під яблуньку, а яблучка так і пороснули у возик.

      Приїхала та дівчина додому і гукає:

      – Ідіть, тату, забирайте добро!

      Вийшов дід із хати, дивиться, аж дочка його. Він зрадів, побіг до неї та й каже:

      – Де ж ти, дочко, була?

      – Служила, тату, – каже дочка. – Зносьте добро!

      А добра ж то – повнісінький віз, іще й намисто товсте! Стали зносити – то те гарне, а те – ще краще!

      Побачила баба, що стільки дідова дочка навезла усякої всячини, і напалася на діда:

      – Веди та й веди і мою