Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі. Сборник

вже почую, що вони балакатимуть.

      – Оце добре.

      – Тільки якби чого-небудь туди їсти мені поставити.

      – Та он вареники ті, що не доїли, так з макітрою і постав.

      Винесли з комори скриню, влізла туди теща, поставили їй вареники і замкнули скриню.

      – Отепер піду до брата.

      Бідний брат щось робив надворі; дивиться, йде до нього брат.

      – Що це за знак? – каже. А в самого аж сльози на очах навернулись.

      Прийшов, здоровкається:

      – Здоров, брате.

      – Здоров.

      – Боже тобі поможи.

      – Спасибі. – Та ще й руку подав.

      – А чого я, брате, до тебе прийшов?

      – Не знаю.

      – Будь ласкавий, брате, чи не можна до тебе мою скриню з грішми перевезти, бо до мене наїдуть судді описувати худобу, то нехай скриня у тебе постоїть, а завтра вранці прийду й візьму.

      – Так що ж, нехай постоїть, привези.

      – Тільки, брате, в хаті постав скриню, бо в сінях страшно становить.

      – Та поставимо в хаті, вези.

      Пішов багач. Привезли скриню і поставили в хаті на самому покуті. Парубка тоді дома не було. Приходить увечері, дивиться – скриня стоїть:

      – Дядьку, що це у вас за скриня?

      – Та це брат привіз, оддав на сохран, бо до нього судді наїхали худобу описувать. Тільки ніч перестоїть, а завтра вранці прийде брат та й візьме.

      – Бреше він.

      Повечеряли й полягали спати.

      Як заснули дядько з дядиною, він устав потихесеньку, узяв макогін, одімкнув скриню, підняв віко, коли баба… Він її як ошелешить макогоном!.. І не кавкнула… Взяв вареник з макітри, встромив їй у рот, буцімто подавилась. Замкнув скриню та й ліг.

      Коли це вранці іде багатий брат з наймитами.

      – А що, брате, ціла скриня?

      – Ціла.

      – Ну, спасибі тобі, дай Бог здоров'я. А беріть, хлопці, ставте на віз.

      Поставили і повезли. Багач йде ззаду та й питається:

      – Мамо, чули, де вони беруть гроші?

      Не озивається.

      – Мабуть, заснула.

      Привезли скриню додому, поставили в хаті, одімкнули, як глянув багач, та аж рота роззявив:

      – Умерла?! Дивись, жінка, ще й вареник у роті. Мабуть, удавилась… Подивись, вареник у роті. Голівонько бідна, що його робить. Треба йти до попа – нехай іде ховать. Скажемо, що скоропостижно вмерла.

      Прийшов до попа:

      – Здорові були, батюшко.

      – Здоров, здоров.

      – Ідіть ховать – мати вмерла.

      – Та невже? Як це так? Я ж її вчора бачив, мов здорова ж була.

      – Так вона, батюшко, й сьогодні здорова була, та їла вареники, та за їжею вмерла; іще й вареник у роті оставсь.

      – Так, може, вона вдавилась?

      – Та, може, ж і вдавилась. Бог же її зна.

      – Ну так я прийду і поховаю.

      Прийшли і поховали тещу.

      Вночі парубок встав, пішов на гробовище, одрив тещу, вийняв з труни, узяв на оберемок, поніс до багатого в двір. Відчинив комору, а в тій коморі в засіках пшениці так що, мабуть, пудів з двісті, така, як золото. Він взяв ту пшеницю, розкрив, розсипав, розкидав по всій