Гарна стратегія. Погана стратегія. Ричард Румельт

      Переслідування протиборчих цілей, спрямування ресурсів на завдання, не пов’язане з головною метою, пристосування несумісних інтересів – розкіш великих та могутніх, проте вони не застосовують гарної стратегії. Попри все, більшість організацій не створюють гарних стратегій. Натомість вони складатимуть, наче до пральні, списки гарних бажаних результатів і водночас нехтуватимуть потребами справжньої конкуренції, координуванням та зосередженням власних ресурсів. Гарна стратегія вимагає керівників, що хочуть та здатні сказати «Ні» поширеним діям та інтересам. Стратегія містить радше те, чого організація не робить, ніж те, що вона робить.

      Розділ другий

      Виявлення сил

      Друга природна перевага багатьох гарних стратегій – це розуміння нових джерел сили та слабкості. Відмінна або нова точка зору може виявити безліч нових переваг та можливостей, а також уразливі місця чи загрози.

      Камінь із пращі

      Приблизно 1030 року до н. е. вівчар Давид переміг воїна Голіафа, коли той виступив з рядів філістимлян та кинув виклик армії царя Саула, що тремтіла від жаху. Голіаф був десятифутового зросту, його спис був товстим, наче вал ткацького верстату. Його бронзова збруя та шолом виблискували на сонці. Давид був ще маленьким, щоби бути солдатом, як його брати, проте дуже хотів битися з велетнем. Саул переконував його, мовляв, підрости трохи, адже Голіаф – досвідчений ветеран, проте хлопець був непохитним, і, зрештою, цар дав йому обладунки. Вони були важкими, і Давид від них відмовився, рушивши на битву в одязі вівчаря. Підходячи до Голіафа, він підняв із землі камінь та вистрілив у нього зі своєї пращі. Камінь влучив Голіафові в чоло, і воїн помер на місці. Давид наблизився до Голіафа та відрубав воїну голову його власним мечем. Філістимляни кинулись урозтіч.

      Цим я хочу сказати, що стратегія використовує відносну силу для подолання відносної слабкості.

      Візьмімо для наслідування пораду, що дають нам численні статті та підручники, та складімо список очевидних уразливих місць Давида й Голіафа.

      Така неузгодженість занепокоїла Саула. Спочатку він намагався відмовити Давидові, потім, здавшись, усе-таки дав йому збрую. У розповіді точка зору слухачів міняється лише тоді, коли камінь полетів з пращі, після чого стає зрозуміло, що досвід Давида-вівчаря, який уміє поводитися з цією зброєю, та юнацька спритність стали його силою. Потім слухачі розуміють, що Давид відмовляється від бронзових обладунків, бо вони лише уповільнять його рухи, коли він наближатиметься до велетня, і до того ж не врятують хлопця, якщо він опиниться під загрозою шаблі воїна. Нарешті, коли камінь ударив Голіафа у чоло, слухач зрозуміє значущу слабкість: шолом Голіафа не захищає від небезпеки цю життєво важливу частину його тіла. Зброя Давида забезпечила силу та точність на відстані, нейтралізуючи припустимі переваги Голіафа – розмір та фізичну силу.