Гарна стратегія. Погана стратегія. Ричард Румельт

з моря та повітря вторглись елітні підрозділи, потім чотири дивізії загальною кількістю 150 000 солдатів республіканської гвардії увійшли в Кувейт та окупували країну. Вірогідно, першою причиною вторгнення Саддама Хусейна слід назвати фінансову. Восьмирічна війна, розпочата іракським президентом з Іраном у 1980 році, спричинила великі борги Кувейту та іншим державам Перської затоки. Захопивши Кувейт та оголосивши його дев’ятнадцятою провінцією Іраку, Саддам скасував би свої борги стосовно цієї країни та використовував би її доходи від нафтових джерел задля сплати боргів іншим державам.

      Двома місяцями пізніше коаліція із тридцяти трьох країн, організована президентом Сполучених Штатів Америки Джорджем Бушем-старшим, завдала по іракських силах низки повітряних ударів та швидко збільшила кількість наземних військ. У відповідь Ірак збільшив кількість військ у Кувейті до п’ятисот тисяч солдатів. Спочатку члени коаліції сподівались розв’язати конфлікт лише за допомогою повітряних сил, а коли цього не вийшло, постала необхідність у наземних військах, аби припинити Іракську окупацію Кувейту.

      Не було жодного сумніву, що коаліція спроможна примусити Ірак відступити. Проте як дорого це коштуватиме? У жовтні 1990 року французька газета L’express писала, що на звільнення Кувейту піде близько тижня й коштуватиме воно двісті тисяч життів американських солдатів. У той час як іракські війська збільшували кількість та зміцнювали оборонні позиції, у пресі та на засіданнях конгресу Сполучених Штатів, де уявляли страшні картини окопних битв під час Першої світової війни, велося активне обговорювання ситуації. Сенатор Боб Грем, представник демократичної партії від Флориди, у своєму виступі на конгресі оголосив: «Ірак уже п’ять місяців окопується та зміцнює оборону, вони роблять це якнайкраще! У Кувейті такі оборонні споруди, які існували під час Першої світової!» На такій самій хвилі New York Times описувала шістнадцятий піхотний батальйон: «Ці солдати чекають моменту, коли доведеться вибивати з траншей Кувейту ворога гвинтівками “M-16” та кулеметами “M-60”». Time Magazine так описував іракські оборонні позиції:

      У районі величиною з Західну Вірджинію іракці зосередили 540 000 солдатів зі своєї мільйонної армії та чотири із шести тисяч танків, а також тисячі інших одиниць озброєного транспорту та артилерії… Іракські з’єднання побудували форти з мішків з піском, у кожному куті яких піхота, озброєна важкими кулеметами. Солдати ховаються в бетонних переносних бліндажах, зміцнених піском та листовим залізом. Танки глибоко вриті у ґрунт і також захищені мішками з піском. На вершині кожного трикутника розташовані знаряддя, націлені на «Зони поразки», оточені траншеями з вогнеметами та мінними полями.2

      Напередодні наземної атаки Los Angeles Times нагадала своїм читачам: «Іракські війська мають фортифікації уздовж усієї лінії фронту, тож атакувати такі фортифікації – справа надзвичайно ризикова. Згадаймо лише поразки на ріці Соммі, у битві біля Колд Харбор та Галліпольську операцію. Навіть у разі успіху,

2

W. Nelan, “Strategy: Saddam’s Deadly Trap”, Time, February 11, 1991. Можна прочитати: www.time.com/time/magazine/article/0,9171,972312,00.html