Янголятко. Колин Маккалоу

тоді, коли пуритани починають наполягати на цьому: коли лігам матерів та легіонам порядності віжки під хвіст попадуть – хай їм грець, цим праведникам. Господи, як я їх ненавиджу! А втім, – продовжував він, стримуючи свої почуття, – квартира на першому поверсі вашого будинку завжди є проблемою, бо у 17-В проституцією не займаються. Місіс Дельвекіо-Шварц тримає оборону, але дівчатка намагаються туди дістатися будь-що. А потім дибки стають хазяї 17-Б та 17-Г.

      Як я зрозуміла, кімната на першому поверсі з вікнами на вулицю – ідеальне помешкання для дівчини, яка займається проституцією. Можна заводити клієнтів крізь великі скляні двері з веранди й так само випроваджувати їх за чверть години. І кому б не здала місіс Дельвекіо-Шварц цю квартиру на першому поверсі, жінка (або жінки) завжди виявлялася проституткою. Я вирішила ще трохи розвідати цей терен і дізналася, що обидва будинки праворуч і ліворуч – борделі. Що б сказав на це тато? Та просто не слід йому говорити.

      – А ви робите облави в сусідніх борделях? – запитала я.

      Норм – симпатичний, до речі, хлопець – вкрай перелякався.

      – Навіть на думку не спадає! Це два найшикарніші борделі в Сіднеї, вони обслуговують найкращих клієнтів: членів муніципальної ради, політиків, суддів, підприємців. Якщо б ми сунули туди ніс, нас би підвісили за яйця.

      – Нічого собі! – здивувалася я.

      Тож ми попили чаю, і я виставила Норма з квартири, але він встиг-таки запросити мене на пиво наступної суботи у паб на Пікаділлі, де відпочивають жінки. Я погодилася. Норм навіть не здогадувався про існування в моєму житті Девіда Мерчісона. Дякую вам, місіс Дельвекіо-Шварц! Не минуло й дванадцяти годин, а мене вже запросили на побачення. Я не вважаю, що Норм стане моїм першим чоловіком, але він досить пристойний чоловік, щоб випити пляшечку пива. І поцілуватися?

      Бажання на ніч: нехай моє життя рясніє цікавими чоловіками.

      Неділя, 24 січня 1960 року

      Сьогодні я зустріла кількох мешканців Будинку. На двох я натрапила, коли, прийнявши ванну (тут немає душу), вирішила вийти на задній двір. Більш за все на Вікторія-стрит мене цікавило те, що ліворуч від неї не починається жодна вулиця чи провулок, тобто наш маленький сul-de-sac[14] був глухим кутом, а далі по вулиці не було будинків за номерами, нижчими ніж 17. Бруківка під моїми вікнами вела аж до заднього двору. Двір навхрест перетинали мотузки для сушіння білизни, «прикрашені» простирадлами, рушниками та іншими речами, які, здавалося, належали чоловіку та жінці. Милі маленькі оздоблені мереживом трусики в стилі Розкішної Гуссі[15], боксерські труси, чоловічі сорочки, бюстгальтери та жіночі блузи. Я проклала собі шлях крізь них – вони вже були сухі – і дізналася, чому ліворуч немає провулка, чому ми в глухому куті. Вікторія-стрит розташувалася нагорі двадцятиметрового бескиду з пісковику! Піді мною стелилися вкриті шифером дахи вулиці Вулумулу до Домейн. Я вперше побачила, що трава там гарна та зелена. Мені подобається, як трава відокремлює Вулумулу від Сіті, центральної частини міста, хоча я цього не усвідомлювала раніше, доки

14

Тупик (фр.).

15

Гуссі Моран – відома австралійська тенісистка, яка в далекі 40-і роки ненавмисно під час гри на корті продемонструвала свої мереживні панталони перед королевою Мері, присутньою на матчі, та сотнями вболівальників. (Прим. ред.)