55. Джеймс Деларджи

ванну. Використав майже всю мою гарячу воду. Мені доведеться повісити брудні простирадла на вулиці й чекати, поки сонце вижене з них усю нечисть.

      – Маєте свого ключа? – нетерпляче запитав Чендлер.

      – Ага, заждіть! – голосно шепотом наказав Оллі. Сержант глипнув на нього.

      – Покваптеся.

      Оллі покопирсався ключем у замку, попереджаючи Ґабрієля про своє наближення і дратуючи Чендлера. Його черевик розміру сорок два з половиною був би значно ефективніший.

      Коли двері відчинилися, сержант посунув Оллі вбік і увійшов, витягнувши пістолета. Джим зайшов за ним назирці. У кімнаті було порожньо.

      – Ґабрієлю, – гавкнув Чендлер, рвучко прямуючи до ванної. Викладена дерев’яними панелями ванна була наповнена гарячою водою, але ніде не було й сліду Ґабрієля. – Є щось? – кинув сержант через плече.

      – Нічого, – відповів Джим.

      Ґабрієль зник.

      Вони пошукали його. У номерах, шафах, на сходах, у пральні та вестибюлі. Не пощастило нікому; жодного сліду їхнього підозрюваного чи хоч якогось гостя. На кухні, їхній останній зупинці, не було нічого, крім горщиків, пателень і слідів щурячих випорожнень. Ґабрієль просто випарувався.

      Коли вони закінчили пошуки, у Чендлера з’явилася жахлива думка. Можливо, за короткий час між поселенням Ґабрієля і появою у відділку Гіта Ґабрієль якимось робом став його жертвою?

      Часу було обмаль, але Гіт, напевно, міг чекати під стінами відділка, а тоді вирушити за ними до готелю і вбити Ґабрієля? Проте як тоді Кенові вдалося схопити Гіта і взяти його в заручники? Чи встиг би він за цей час повернутися аж туди? Кен жив за добрих двадцять п’ять кілометрів від міста.

      Опинившись біля стійки реєстрації, Чендлер запитав у Оллі:

      – Ви не чули нічого дивного?

      – Нічого, крім води у ванній.

      – А він міг прослизнути повз вас?

      – Я весь час сидів тут. Він аж ніяк не міг піти непомітно. До речі, для чого він вам?

      Можливо, Оллі був недобросовісний, але не дурний. Копи не докладали б стільки зусиль, якби не мали причин для підозри. Чендлер заспокоїв його:

      – Він свідок нападу.

      – Серйозно? – перепитав Оллі, не приховуючи скептицизму.

      Він не купився, однак Чендлера це не займало. Він хотів ще раз перевірити Ґабрієлеву кімнату. До ліжка ніхто не торкався, з міні-бару нічого не взяли, а крихітними пляшечками з шампунем і кондиціонером не користувалися. У сержанта склалося враження, що Ґабрієль втік майже одразу. А якщо він не минав повз Оллі та Джима, тоді… запобіжну стрічку зірвали. За дверима були металеві сходи, темний провулок, Анзак-стрит і свобода.

      Чендлер відправив Джима оглянути околиці, сподіваючись, що той наштовхнеться на їхнього підозрюваного-втікача. Це був постріл навмання, але просто зараз вони більше нічого не могли вдіяти.

      Повернувшись до відділка, сержант пояснив ситуацію своїй команді, що зібралася майже в повному складі.

      – Гадаєш, він убивця? – запитала Таня, не підводячи погляду від мішанини бланків на столі.

      Чендлерові