55. Джеймс Деларджи

поцікавився Чендлер.

      – Куди завгодно.

      – Гадаю, вам краще буде залишитися тут, чи не так? Якщо на вас полює серійний убивця.

      Гіт розтулив рота, немов збираючись посперечатися, але нічого не сказав.

      Чендлер із Танею покинули кімнату для допитів і повернулися до контори. Там їх зустрів Лука, який бігав туди-сюди між столами, вихиляючись на всі боки, наче намагався зав’язатися вузлом.

      – Ну? – нетерпляче запитав він.

      – Нам доведеться затримати його, – озвався Чендлер.

      Очі Луки запалали, але замість нього відповів Нік – його уривчастий голос долетів з-за рогу, від стійки:

      – Отже, він це зробив?

      – Я не знаю, – зізнався Чендлер. – Їхні історії однакові.

      – Вони не можуть бути однаковими, – заперечив Лука.

      Таня увірвала його:

      – Але так і є. Майже слово в слово.

      – То в чому ми його звинувачуємо? – захотів знати Нік.

      – Я ще не знаю, – зізнався Чендлер. Він повернувся до Тані: – Запхай його тимчасом до камери. І будь обережна.

      Для нього це справді було важливо. Усі вони стали йому близькі. Останнє, чого йому хотілося, – пояснювати Саймонові, Ерролу чи Кеті, що з їхньою мамою щось сталося. І так само – Джимовій матері-інваліду. Вони лише минулого року поховали Джимового батька: старий програв битву з емфіземою, яку заробив, працюючи на шахті. Чоловік, що боровся на війні так само мужньо, як із хворобою. Чоловік, який наполягав, що його похорон мусить стати торжеством життя. Він свого домігся. Триденну гулянку ледве пережили деякі плакальники.

      І попри те, що про інших двох Чендлер знав небагато, він турбувався за Луку та Ніка; за Луку попри його неприховані лінощі, а за Ніка тому, що важко було не відчути до цього хлопчика батьківської любові, згадуючи, що він приїхав сюди аж із Мельбурна, щоб працювати в поліції. Ця батьківська турбота додалася до його небажання виводити Ніка у поле, хоча сержант розумів, що незабаром доведеться перерізати пуповину.

      – Замкніть його у найглухішій камері. Я приведу назад Ґабрієля і не хочу, щоб вони були заблизько один до одного. – Чендлер прикипів поглядом до Луки і Тані. – І не робіть нічого без прикриття. Як нам відомо, обидва чоловіки надзвичайно небезпечні.

9

      У місті було тихо, навіть тихіше, ніж зазвичай, немов тут промчав серійний вбивця, винищуючи його жителів, поки сержант був зайнятий допитом Гіта. Чендлер відчув, що спека ще трохи посилилася, впритул наблизивши Вілбрук до точки кипіння.

      Шлях до готелю привів чоловіка до батьківського будинку, тож він замислився, чи не зазирнути, щоб розібратися з Сариною проблемою. Може, бабуся намагалася забрати в неї телефон. Він знав, що доньку це завжди трохи зводить із розуму. Але Чендлер не зупинився; на нього чекало дещо невблаганніше за протистояння поганому настрою малолітньої дівчинки.

      Джим залишався на своєму посту біля готелю так само непохитно, як хвилинна стрілка на годиннику ратуші. Вона забилася пилюкою кілька років тому і зробилася реліквією в цифрову еру. Коли Чендлер запаркувався, Джим виліз із поліційної машини, темний