55. Джеймс Деларджи

що він напевно, ну знаєте, гей. – Чоловік знову зосередився на Чендлерові. – Не те щоб я щось проти них мав… Усе, що люди виробляють, це їхнє діло. Тобто я не ненавиджу їх чи ще щось таке, – пояснив Гіт, вочевидь, щодуху намагаючись висловити свою думку.

      Чендлер дав йому копнýти ще глибше, сподіваючись, що це щось відкриє.

      – Я намагаюся сказати, що не боявся. Я все контролював. – Гіт на мить заплющив очі, замислившись. – Я думав, що все контролюю. Запитав у нього, чим він займається, був привітний і таке інше, але найбільше за все мені хотілося поспати кілька годин. Через те, що він був незнайомець, я не зробив цього.

      – Про що ви розмовляли?

      – Ні про що конкретно. Я сказав йому, що сам з Аделаїди і що ці місця видаються такими ж безплідними, як і шматок від Кубер-Педі до Аліс-Спринґс, але тут були гроші. Ми виїхали з міста, прямуючи в глиб материка. Проїхали кілька з’їздів…

      – Вам не здалося, що в ньому було щось нездорове? – перервав його Чендлер.

      – Ні, тільки те, що він проїхав місця, де я міг би отримати роботу. Він пояснив, що сюди й так усі кидаються. Сказав якусь фразу… – пригадав Гіт, закочуючи очі до стелі, – щось про те, що не слід зупинятися біля першого водопою, який побачиш. – Чоловік подивився на сержанта. – Знаєте її?

      Чендлер похитав головою, бажаючи, щоб Гіт продовжував.

      – Щось про те, що ти туди дістався, але всі тварини вже потупотілися на дні і зробили воду занадто брудною, щоб її пити. Він сказав, що далі ферми кращі, тож ми продовжили їхати. Гарно було рухатися, значно краще, ніж варитися на узбіччі. Він сказав мені, що ззаду є вода, якщо я хочу. – Гіт поморщився. – Я не бачив причин відмовлятися. Хотілося пити.

      Чендлер вже бачив, куди веде ця історія.

      Отруєна вода. Ґабрієль теж це описував.

      – Минуло кілька хвилин, і я почав слабшати. Ніби відключався. Спершу я подумав, що моє тіло просто розслабилося, напруга від того, що я в машині з незнайомцем, минула, а гаряче повітря, задуваючи у вікно, зробило мене сонним, проте з кожною хвилиною мені робилося гірше, аж поки я не перестав відчувати рук і ніг. Тоді я, мабуть, зомлів. Думаю, у воду щось підлили.

      Чендлер дав йому продовжити, шкрябаючи в блокноті.

      – Я прокинувся в повітці. – Гіт втягнув носом повітря. – Від наколотих дров у кутку пахло солодкою смолою. Я був закутий у якісь старовинні кайдани, від яких боліли зап’ястя. – Він показав Чендлерові роздерту шкіру, немов витаврувану на широких зап’ястях, з неї вже злазили клапті. – І ноги теж. Кайдани, як у старих фільмах про Неда Келлі[6] і подібних. Товстий шматок заліза, прикріплений ланцюгом до стіни. Він не хотів, щоб я кудись утік.

      – Можете описати їх точно?

      Гіт похитав головою.

      – Такі… петлі у формі літери «D», з’єднані ланцюгом. І на ногах теж. Зап’ястя прикріплені до стіни. Ноги – ні, але кайдани буди занадто важкі, щоб рухатися, немов їх причепили до бетонного блоку. Я кликав на допомогу, але з вулиці чулося лише кудкудакання і цвірінькання… а за стіною хтось рухався. Тоді я подумав, що мене прикували в повітці, прибудованій до хижі. Це змусило мене замислитися, для чого там були

6

Легендарний австралійський розбійник – бушрейнджер. Здобув славу як народний месник, протистояв колоніальній адміністрації, грабував банки та нападав на загони поліції. Одна з найсуперечливіших історичних постатей Австралії. Був страчений через повішання.