Чорт зна що. Запропаща душа. Антология

захопило. А тут де не взявсь орендар з пляшкою і знов до його:

      – Мозе, пан добродзій позволі келішек вудки?

      А запорожцеві того тільки й треба: випив, трошки оддихав і знов пішов із чортом козачка. Як натанцювались, повів чорт старого по других покоях. Увійшли в один, – все парубки та дівчата, сидять собі парками, розмовляють і чоломкаються. Увійшли у другий – аж грають у карти: на столі купи грошей, мідні й срібні, а кругом стола людей-людей; були між ними і з сивими чубами… Незчувся запорожець, як і сам став грать. Здали карти раз, вдруге – вже й таляра програв! «Що за біс! – думає собі, – у одного чоловіка усе хлюсти[5]». Коли зирк, аж він вийма з кишені карти. Запорожець черк його по пиці, а той старого за груди.

      – Е, ні, – гримнув запорожець, – постривай, роби що-небудь одно; коли шахруєш, так і шахруй, а я почав тебе бить, так і буду товкти! – Та і вдруге йому затопив.

      Той ґвалту; відкіля не взявсь орендар, до запорожця як крикне:

      – За сцо ви б’єте моїх гостей?.. Ми вас прозенемо з кумпаніїї.

      – Мовчи, чорте, – гримнув запорожець, – зась тобі до людей, знай своє пекло!..

      – Який я цорт, – одказує орендар, – я цесний єврей!

      – Брешеш, – каже запорожець, – от як стягну з тебе жидівські галанці[6], та й відотну тобі хвіст, щоб знав, як приймать шахраїв до гурту!..

      А чорт, що привів запорожця, смик орендаря за шляфрок.

      – Хто сахруе, хто? – загугнів орендар, неначе й не знає хто.

      – Ось хто, – гримнув запорожець, та знов черк по пиці шахрая.

      А орендар до нього:

      – Як ти осміливсь ошукувать пана добродзія?

      Далі каже другим;

      – Забирайте, панове, його гросі і зеніть з корчми!.. Я приймаю тільки цесних людей!

      Духом розхапали гроші, женуть шахрая в потилицю, а жид до запорожця з пляшкою.

      – Мозе, пан добродзїй позволі келішек вудки?

      Частує запорожця, а тут прибігли дві дівчини, такі гарні, певно, відьми: білі, повні, щоки горять, очі, як зірочки, ясніють; втомились танцюючи, так повні груди і підіймаються догори. Вхопили старого під руки та й повели.

      – Потанцюйте ще, добродію, – просять, – люди кажуть, що, мабуть, у вас чорти сидять в чоботях!

      – А може, й сидять, – каже запорожець, – бо чорт мене обував.

      Знов пішов гайдука садить, так за відьом і держиться; насилу вже чорт вивів його з корчми. Сказано, запорозька натура, і байдуже йому: з ким би не гулять, аби гулять!.. Повів чорт запорожця додому; насилу диба неборак; дуже-таки втомився, обома руками держиться за хвіст, аж стогне сердешний чорт. Як дійшов старий до своєї господи, попрощався з чортом та й став стукать у двері. Відчинила бабуся, світить, а запорожець до неї, ну її обнімать та до серця тулить, а баба від його трохи каганця не впустила.

      – Бог з вами, добродію! – каже. – Що се ви робите, чи ви не здуріли?

      Насилу його утихомирила і положила спати. На другий день прокинувся запорожець, дивиться – бабуся стоїть біля його ліжка.

      – А

5

Хлюсти – три карти одної масти, або три козирі, або три тузи.

6

Галанці – вузькі штани.