Каторжна. Борис Грінченко

навчи ж мене, голубко,

      Щоб і я так прожила:

      Щоб добро робити вміла

      І робить не вміла зла!

1888, Зб. «Під хмарним небом» (1893)

      Українець

      Він українець – це запевне,

      Бо хвалить сало й галушки,

      Та ще вишиванії вдома

      Бере він на ніч сорочки.

      Колись він навіть – хоч давненько –

      Щось написав чи переклав,

      Але ж цензура – боже – люта!

      І пер він більше не псував.

      Колись кричав: «Народ люблю я!

      За його хрест би я поніс!»

      І за народ в каліках-віршах

      Пролив дрібних він з ложку сліз.

      Але ж народ – темнота темна –

      І віршів тих не зрозумів, –

      Мужицтво кинувши, герой наш

      На «тепле місце» десь засів,

      І хоч накази часто пише,

      Щоб в шори брали мужиків,

      Але ж він каже: «Україну

      Люблю я так, як і любив».

      Він галушки і досі хвалить,

      І «Кобзаря» бере читать,

      І напідпитку починає

      Слова вкраїнськії вживать…

1892, поза збірками

      Зернятка

      І

      Щастя хочеш ти зазнати?

      Щастя дурно не дається:

      Тільки той його придбає,

      Хто за його в бої б’ється.

      У великім нашім бої

      За нового дня світання

      Тільки й можна мати щастя,

      Варте людського бажання.

      ІІ

      Як мала у тебе сила,

      То з гуртом єднайся ти:

      Вкупі буде більше діла,

      Швидше дійдеш до мети.

      Як на силу ти багатий, –

      Не єднайся ти з гуртом:

      Буде силу він спиняти, –

      Сам іди своїм шляхом!

      ІІІ

      Говорять люди: не зітхай,

      Чого неме, то й так нехай!

      А я говорю: не затхай,

      Коли нема, – борись, придбай!

      ІV

      Краще кривду вже терпіти,

      Ніж самим її чинити,

      А ще краще, пане брате,

      Ні чинить, ні зазнавати:

      Сил набравшись і надій,

      Не терпівши, скинуть з шиї.

      V

      Гей, по чім дурного знати?

      Що розквасив губи й плаче!

      Пане брате, пане брате!

      Той дурний – то ми неначе.

      Всі з зітханнями, з жалями

      Озиваються до небі…

      Гетьте к бісу з плаксіями!

      Нам борців, нам діла треба!

      VІ

      От, кажуть, – пригоди

      Учать людей згоди.

      Невже на пригоди

      У нас недороди?

      Здається, багато

      Пригод нам бувало, –

      Чомусь тільки згоди

      У нас досі мало.

      VІІ

      На вбогому – лати,

      На багачу – шати,

      Та не йди сорочки

      В дуки позичати:

      Коли чим не маєш

      Прикрить свою спину,

      То йди просить, брате,

      В убогу хатину.

      VІІІ

      Кажуть: бог нерівно ділить,

      Жде,