Кращий вік для смерті. Ян Валетов

відступаючи.

      Він вийшов у двір, по якому вже бродили кури, пройшов повз корівник, повз перевернуті дійниці, повз калюжі молока, яке вбиралося в землю, повз стайню, де неспокійно топталися коні. Крики захриплих дітей краяли йому серце, він пробував закрити вуха руками, але це не допомогло.

      Було досі прохолодно, але обличчя Книжника горіло, наче обпалене сонцем. Тім сам хотів кричати і плакати, але на це не було часу. Нещадний дихав йому в потилицю, і повітря було наповнене його сморідним диханням. Він виволік рюкзаки з комори і побачив, як Білка виводить зі стайні коней – старого, але ще міцного жеребця гнідої масті і рябу кобилку йому до пари.

      – Сюди неси, – покликала вона. – Залиш тільки те, що поміститься в сідельні сумки. Не більше. Решта – в будинок.

      – Навіщо? – він знизав плечима.

      Вона проігнорувала його питання.

      – Візьмеш собі дробовик Тома – він для твоїх умінь підійде. Автомат не чіпай.

      Друг із її каптура дивився на Книжника блискучими намистинками-очима, але розчулення чомусь більше не викликав.

      – Виїжджаємо за півгодини.

      – Добре.

      – Гей! – сказала вона йому в спину. – Ева жива. Я просто її приглушила. Прочухається.

      Тім не обернувся.

      Він не відчував ні гніву, ні радості. Він був порожній, як випите куряче яйце.

      Книжник побачив, що праворуч від сходів, за огорожею з лози, ростуть квіти. Не дикі, а дбайливо висаджені, доглянуті, скомпоновані за відтінками. Справжня… клумба. Він згадав слово.

      Клумба з квітами.

      «Тут був щасливий будинок, – подумав він, – а потім прийшли ми. Нам були потрібні коні. І у нас є мета, яка дає нам право вбивати всіх, кого захочемо, – і поганих, і хороших».

      Патрони до дробовика знайшлися в шафці біля входу, а сам дробовик довелося витягувати з-під мертвого тіла Тома. На Еву Книжник намагався не дивитися, але вона вже починала приходити в себе, стогнала і переверталася, але все ще не могла розплющити очі. Біля неї на підлозі сиділи діти.

      – Усе вже сталося… – повторював про себе Тім. – Усе вже сталося…

      Книжник зачинив двері і спустився у двір, до конов’язі.

      Вони виїхали на стежку, коли сонце вже почало пригрівати і над травами вже на повну гули бджоли.

      Для дробовика знайшлася зручна сідельна кобура, патрони пішли в сумку разом із нечисленними пожитками. Він щосили намагався здаватися спокійним.

      Ферма залишилася позаду, за зачиненими воротами.

      Деякий час вони їхали мовчки, пристосовуючись до кінського кроку.

      Книжник совався на жорсткому сідлі, підводився в стременах.

      – Готовий? – запитала Білка через деякий час.

      Він кивнув, і тоді вона ударом колін пустила свою кобилу легкою риссю. Кінь Книжника потрусив за нею.

      До Тауна залишалося тридцять дві милі шляху.

      Роздiл п’ятий. Сiтi

      Момент, коли Болота закінчуються і починаються Пустки, пропустити не можна, тому що повітря міняє смак.

      Вітер, що дме зі сходу, миттєво висмоктує з нього вогкість із