Кращий вік для смерті. Ян Валетов

в груди і живіт звіра. Ікло зробив неймовірний кульбіт, намагаючись зловити кулі зубами, вдарився об підлогу, спробував звестися, але перебитий свинцем хребет перетворив його на безногого. Він іще не вмер, але життя стрімко витікало з нього через діри в шкурі.

      Біля дверей майнула тінь.

      – Не стріляй! – крикнула Білка. – Ево! Не чіпай автомат!

      Білка була стрімкою, як атакуючий снейк, але Ева, незважаючи на вагітність, теж рухалася дуже швидко – її автомат лежав на саморобному рундуку біля входу.

      Білка стрибнула на неї тоді, коли та вже дотяглася до зброї, збила з ніг…

      Коротка черга вдарила в стелю, потім автомат полетів у сторону, а Білка притиснула Еву до підлоги, не даючи рухатися.

      – Я не хочу тебе вбивати, – Білка важко дихала. – Зараз ми візьмемо коней – тільки двох коней – і підемо.

      – Краще вбий, – прохрипіла Ева.

      – Якби твій чоловік послухав мене, то був би живий. Я не хочу твоєї смерті.

      – Краще вбий мене, – закричала вагітна. – Вбий мене, суко! Вбий!

      Ноги її забили по підлозі, тіло вигнулося, і Білка ледь її втримала.

      – Вбий! Мені все одно не вижити самій!

      Книжник усе ще не міг повірити в те, що відбувається.

      – Стули пельку, – виплюнула Білка їй в обличчя. – Я відпущу тебе, і ти підеш. До своїх цуценят – чуєш, як кричать? Виживеш, нікуди не дінешся. Не на тебе, так на твоє господарство знайдеться мисливець… Встала і пішла!

      – Ти – недолюдок, – несподівано тихо сказала Ева, переставши чинити опір. – Ти ж недолюдок.

      Вона дивилася на Білку так, немов уперше її бачила.

      – Мені потрібні коні, – повторила та з кам’яним обличчям, але Тім бачив, як у мимовільному вишкірі сіпається її верхня губа, оголюючи дрібні гострі зуби. – Без них нам не вижити. Я розплачуся за товар, Ево.

      – Здохни першою! – Ева посміхнулася, і ця посмішка злякала Тіма більше, ніж перестрілка або атака вольфодога. – Ти вже за все розплатилася…

      Так могла би посміхатися смерть, якби смерть уміла посміхатися.

      Так би міг посміхатися Нещадний.

      – Хочеш здохнути? – запитала Білка. – Ну, що ж…

      У руці її виявився ніж, яким вона білувала діра.

      Книжник хотів крикнути, щоб вона не вбивала господиню, що цього ні в якому разі не можна робити, але слова застрягли у нього в горлі.

      Ніж злетів над головою Еви і з глухим стукотом увійшов у дошки біля її вуха, начисто зрізавши частину мочки. Бризнула кров, розтікаючись по підлозі і по сорочці вдови фармера, але вона не видала жодного звуку і не відвела ненависного погляду від Білки.

      Ніж знову злетів над Евою, вона заплющила очі, чекаючи смертельного удару, але Білка не сильно і дуже точно тюкнула її в скроню масивним руків’ям тесака.

      Погляд Еви миттєво згас, очі закотилися за посинілі повіки, рот відкрився, і по щоці побігла цівка рожевої слини.

      Книжник устав і озирнувся по боках.

      Вчора вони всі разом сиділи за обіднім столом у цій затишній, хоч і злегка захаращеній