Кращий вік для смерті. Ян Валетов

вибране Бігуном для ночівлі, виявилося не гіршим і не кращим за будь-яке інше. Коротка вулиця, що закінчується бетонним завалом. Похилені фасади будинків, затягнуті плющем, нерівні діри віконних прорізів, із яких уже подекуди стирчали гілки вирослих усередині дерев.

      Узагалі-то для того, щоб тримати облогу, не годиться, надто вже хистко все виглядає, але Бігун не збирався тримати облогу.

      – Херове місце, – Свин шмигнув носом і сплюнув убік. – Нас тут відразу знайдуть…

      – А нам і треба, щоб нас відразу знайшли… – Бігун зазирнув в отвір дверей більш-менш цілого двоповерхового будинку.

      – Зараз знайшли? – запитав Свин.

      Бігун зітхнув.

      – Вранці. Обломе!

      – Що?

      – Нехай розвідники подивляться навколо. Можуть бути ще розтяжки…

      – Вже. Будемо забиратися звідси?

      Бігун похитав головою.

      – Чекатимемо.

      Різаний зупинив поруч із ним коня, підібрав поводи і, трохи розвернувшись у сідлі, із підозрою подивився на нового союзника.

      – Ти зібрався робити привал?

      – Так.

      – Я не залишу тут своїх людей.

      – І не треба. Відійди трохи назад, знайди укриття, тільки таке, щоб ця вулиця прострілювалася з твоїх ган-карів, і тримай розвідників поруч із нами. Нехай нашорошать вуха. Якщо я домовлюся – покажешся. Якщо не домовлюся…

      Бігун усміхнувся.

      – Якщо я не домовлюся – буде по-справжньому весело. Про нас із тобою герли складатимуть пісні і співатимуть їх бебикам… Але ми цих пісень не почуємо. Такі справи, бро.

      – Це втішає, – сказав Різаний без тіні посмішки на спотвореному обличчі. – Чудовий план. І пісні я люблю… Але ось помирати в мої плани не входить. Я краще почекаю Нещадного…

      – Твоя справа, бро… Головне, щоби вчасно заговорили твої кулемети…

      Різаний ударив колінами, розвертаючи коня, і поїхав геть, до своїх воїнів, що стояли віддалік.

      Бігун відійшов на пару кроків, і поки фармерські ган-кари розверталися у вузькому проміжку між будинками, сів, спостерігаючи, як його мисливці готують місце для ночівлі. Свин негайно влаштувався поруч, набив трубку конопляною смолкою з м’ятним листям і повільно, із задоволенням закурив. Запахло важким солодким дурманом. Облом одразу ж опинився поруч, подивився несхвально – запах трави міг розноситися на квартал – але від затяжки не відмовився. Вдихнув пару раз – і знову зник.