Кращий вік для смерті. Ян Валетов

показуючи пальцем місце, де на карті гайвей, підійшовши впритул до Сіті, дотикався до белтвею – кільцевої дороги, що колись охоплювала і Сіті, і Таун. – Ось заправна станція…

      Він підборіддям показав на руїни заправки, біля якої вони розташувалися.

      – Ось там була електростанція – це залишки труби.

      – Раніше мостів було три.

      – Я знаю, – кивнула Білка. – Бачила руїни.

      – Давно була в Сіті?

      Вона швидко глянула на нього.

      – Не дуже. Цією весною.

      – Міст, який в центрі? Що з ним?

      – Тоді стояв цілісінький. Ти біля річки ніколи не був?

      – Ні. Нас того разу виявили ще на околицях, ледве ноги винесли.

      – Тоді слухай… Річку тут убрід не перейдеш – глибоко і широко. Течія швидка. Після дощів пре так, що аж страшно поруч стояти. Біля повалених мостів охорони немає, та вона там і не потрібна. Зате в центрі міст бережуть як зіницю ока. З боку Тауна його тримають під прицілом снайпери. Чи не весь час. По жителях Сіті вони не стріляють, якщо ті не намагаються зайти за середину моста. Але якщо заступити за межу – б’ють влучно. З боку Сіті міст забарикадований. Думаю, що не замінований – на їх місці я б із мінами там не бавилась, надто вже дуже все старе… але вони можуть…

      – Завданнячко, – задумливо мовив Книжник. – Але ж нам потрібно сюди…

      Він постукав пальцем по карті.

      – На південь?

      – Ну, так… І я поки не уявляю, як це зробити. Ти побувала в Тауні?

      – Цієї зими. Перейшла по льоду… І теж ледве ноги винесла.

      – Ну, ми з тобою холодів не дочекаємося… Які думки?

      – Ніяких, – чесно зізналася Білка. – Дорога одна – через міст. А там – снайпери з того боку, снайпери з цього… А в тебе які?

      – Нам на південь, – сказав Книжник. – І річка тече з півночі на південь.

      – Ну? – перепитала Білка.

      – Це поки все.

      – Чому все?

      – Тому що для цього плану потрібен човен або пліт.

      – Їх у нас немає.

      – Тоді стати птахом і перелетіти на іншу сторону повітрям.

      – І як ти збираєшся стати птахом?

      Книжник розвів руками.

      – Не знаю.

      – Ну що ж… – констатувала Білка. – Хороший у нас план. Слушний.

      – Іншого немає.

      Книжник запакував атлас у рюкзак і встав.

      – Я розумію, що це звучить безглуздо, але доведеться діяти за обставинами. Як ти думаєш, ми зможемо знайти союзників у Сіті?

      Білка мимоволі фиркнула.

      – Зрозумів, – кивнув Тім. – Давай-но зайдемо в Сіті так, щоб за течією бути вище моста.

      – Добре, – сказала Білка, застрибуючи в сідло. – Тепер ти тримаєшся за мною і виконуєш будь-які команди. «Будь-які» – означає будь-які. Інакше нарікай на себе. Не хочу тебе лякати, але чели з Сіті – малоприємні типи.

      Тім теж видерся на коня і підібрав поводи.

      – Зате ми з тобою приємні, – буркнув він. – Приємніше вже нікуди!

      – Ближче поки не під’їжджаємо, –