Круговерть. О. Генри

(скуштуйте цю страву, якщо знайдете цей готель), я вийшов під дощ, якому, здавалося, не було кінця-краю. На першому закруті я натрапив на дядька Цезара. Це був величезний чорношкірий, старший, мабуть, за самі піраміди, з сивою кучмою волосся й обличчям, яке спершу нагадало мені Брута, і відразу після цього – покійного короля Сеттівейо[75]. Він носив найдивнішого плаща з усіх, які мені будь-коли доводилося бачити або ще треба було побачити.

      Одяг сягав йому до щиколоток і колись був такого самого сірого кольору, як і однострої конфедератів. Але дощ, сонце і вік настільки урізноманітнили цю одіж, що плащ Йосифа видався б блідою її подобою єдиного кольору[76]. Мушу затриматися на цьому плащі, бо він пов’язаний з однією історією, до якої ми ніяк не можемо дійти, адже навряд чи можна очікувати, що в Нешвіллі станеться хоча б щось.

      Колись цей плащ, мабуть, належав якомусь офіцерові. Його каптур кудись зник, усе донизу колись було прикрашене чудовим аксельбантом і китицями. Але тепер орнамент і китиці корова язиком злизала. Натомість був терпляче приторочений (припускаю, якоюсь «чорною матусею», котра зуміла вижити) новий аксельбант, викручений зі звичайної мотузки. Вона була пошарпана та закошлачена. Прикрасу, мабуть, додали на плащ як замінник зниклих прикрас, хоча й без смаку, зате дуже старанно, бо мотузка точно слідувала за вигинами стандартної відзнаки. І, щоб завершити комедію і пафос цього одягу, усі його ґудзики, крім одного, відірвалися.

      Залишився лише другий ґудзик згори. Плащ застібали, зав’язуючи інші мотузки крізь петлиці й інші дірки, грубо прорізані з іншого боку. Ця дивна одежа була напрочуд фантастично прикрашеною і надзвичайно строкатою. Самотній ґудзик мав розмір у півдолара, був зроблений із жовтого рогу вола й пришитий грубою ниткою.

      Чорношкірий стояв поруч із бричкою настільки старою, що нею, либонь, правив ще сам Хам, після того, як покинув ковчег із двома коняками, запряженими в такий транспорт. Коли я підійшов, фірман відчинив дверцята, витягнув віника з пір’я, махнув ним задля годиться і промовив глибоким і гучним голосом:

      – Залазьте досередини, сир, там ні пилиночки, бо я тільки-но повернувся з похорону, сир.

      Я дійшов висновку, що для таких врочистостей карети прибирають додатково. Я поглянув угору й униз вулицею і второпав, що серед роздовбайок, які вишикувалися на узбіччі, це ще не найгірший вибір. Я зазирнув до свого нотатника, щоб уточнити адресу Азалії Едер.

      – Мені треба на вулицю Джессамайн, 861, – сказав я й уже зібрався сідати.

      Аж раптом шлях мені перегородила тлуста, довга, як у горили, рука старого негра. На його масивному та похмурому обличчі на мить промайнув погляд несподіваної підозри та ворожості. Та хутко розвіявши свої вагання, він ласкаво запитав:

      – А чого вам туди, сир?

      – А вам яке діло? – відрубав я дещо різко.

      – Нічого, сир, нічого. Але це – малолюдна частина міста, мало хто має там справи. Заходьте. Сидіння чисте… Тільки з похорону повернувся, сир.

      До

75

Сеттівейо – войовничий вождь зулусів, котрий боровся з англійцями в 1870-х рр.

76

У Біблії Яків любив Йосифа більше за інших своїх синів, тому справив йому кольорове вбрання.