Унія. Володимир Єшкілєв

писар, що з числа пліток найпершими будуть про вівтар та ключі від церкви. Радість родичів також зрозуміла. Сподіваються на теплі посади та дріб’язок від писаревих хабарів, натякають на те, що збідніли в останніх рокошах39. Все це варто врахувати, бо без підтримки родинного клану на кордоні не вижити. Треба буде кинути в жадібні дзьоби срібло і золото, призначити свояків до кінсонних комісій та поставити родичів біля кормління40.

      А ще писали про заколоти. Про навітні листи, що підкидували під пороги полковникам та обшуки на паланках. Для Виговських заколоти не були новиною. Від часів, коли завелося реєстрове козацтво, збродні41 та інтриги серед верхівки не припинялися. На головні та старшинські місця завжди пхалися з тих фамілій, для котрих змовлятися було як дихати.

      Та й прості з козаків не відмовляли собі у мистецтві доносів, оббріхування та зрад. Так було й за світлих років, а тепер, після того як жорстко скоротили реєстр та відсторонили корінну старшину, військо перетворилося на гадюче кубло.

      З непевними передчуттями Виговський піддався втомі і поринув до сновидінь.

      Всю ніч валка гнала подалі від Бродів і лише на світанку зупинилася в землях Руського воєводства. На перехресті стояв старий трактир, на вивісці якого намалювали червоного жеребця. За паперами заклад називався «Тлустим фарижем»42, але знавці шляхових станцій іменували його «Чворакієм» в знак того, що тут подавали настоянки чотирьох різновидів, включно з «чорною удовою», яка легко валила з ніг найзнаменитіших пияків Республіки.

      Тут сходилися не лише дороги, але й кордони трьох ординацій – Потоцьких, Санґушок та Вишневецьких. Ще з часів Яґеллонів магнати притримувалися неписаної угоди, згідно з якою «Чворакій» не підпадав під юрисдикцію жодного з сильних світу сього. Тут було визнане місце для зустрічей і перемовин, а господар платив лише королівські податки.

      Про нього також ходили легенди. Звався він Зорка, носив на голові щось подібне до ярмулки, проте євреї Зорку за свого не визнавали. Називали його циганом та підозрювали у поганстві. Сусіди втратили лік Зорковим рокам. Діди пам’ятали, що за дитячого віку бачили його з сивою бородою. Хоча в ті часи за дідів правили й сорокарічні, Зорка без перебільшення був міцним дубом. Подвір’ям бігали його правнуки, але після смерті чергової дружини він взяв за себе тринадцятирічну і зробив з нею свіжого сина. Трактиром вже давно опікувалась родина його первістка, проте старий продовжував пильнувати справу та не забував, що там, де вичерпується сила патріарха, починаються свари і зникають гроші. А якщо в окрузі заводилася гультяйська ватага, Зорка ставав на чолі сімейного рушення, надягав мисюрку і черлену кольчугу, сідав на здоровенного огира Османа та переслідував волоцюг не згірше за шляхетську облаву.

      Виговський не вперше зупинявся в «Чворакію», тут знали і його батька. Попри ранній час сам Зорка, одягнений у чорний

39

Рокош – бунт, повстання.

40

Кінсони – майно; кормління – постачання війська.

41

Збродні – заворушення.

42

Тлустий фариж – жирний кінь.