Унія. Володимир Єшкілєв

з охоронців Немирича підхопила зброю, каски й вибігла через ті двері, котрі виходили до брами. Звідти почулися крики, псячий гавкіт, відтак ще постріли. Здоровань рушив за драбами, а Леваї відсунув миски та виклав на стіл зарядженого пістоля.

      – Що за пуки48? – потягнувся за зброєю сенатор.

      – Подивимось, – сказав Виговський й шаблею загасив свічки на столі.

      Леваї накинув на канделябра плаща. Морок з дальніх кутів стрибнув до середини зали, лише вишнево світила ґрань з комина.

      – Там темно, як у чорта в дупі, – зауважив писар, обережно заглядаючи до найбільшого з вікон.

      Його наче хтось почув. Зовнішній морок перекреслила смуга рудого полум’я. Новий постріл торохнув просто за вікном. Йому відповіли інші – неблизькі. Коротко просурмили larum49. Трансільванець звернувся до сенатора незрозумілою мовою, але той його різко обірвав. Цієї миті до зали забіг хтось з трактирних: у темряві було не розібрати. Сину підстарости здалося, що це один із Зоркових онуків.

      – Збойці! – крикнув той. – Ватага з лісу!

      Пузир, котрим затягнули вікно, лопнув. Куля дзвінко пройшлася столом, перевернула кілька кубків й глухо хлюпнула. Певне нирнула до вепрового чрева.

      – До бою! – скомандував Немирич, оголив шаблю й повів решту охоронців до бічної прибудови. Вхід до неї з боку зали закривала шкіряна завіса. За нею немов вдарили у котли50 – невидимі стрільці пальнули один за одним, влучили в драбів; сенатор лише чудом уникнув кулі. Він одним замашним ударом розрубав завісу й тим викрив позицію нападників, скупо освітлену лампадкою. Збойці поставили здоровенну скриню поперек прибудови і стріляли, поклавши мушкети на її накривку.

      – Це севруки! – впізнав трактирний.

      Леваї майже не цілячись, першим ж пострілом розніс голову нападникові, який необачно висунувся з-за накривки – певно, перезаряджав мушкета. Виговський перехрестився на ікони, перед якими горіла помічна лампадка, й приєднався до Немирича. Вони обійшли скриню з двох боків, але за нею вже нікого не було.

      – Бісів тать, – сплюнув писар, відтак насторожився: – Звідки дим?

      – Треба виходити, бо нас тут спалять, – сенатор принюхався, озирнувся на залу, куди вже почали збігатися жінки і трактирні служки; потім знаком послав до дверей драба з алебардою.

      Той перехопив зброю як для атаки, дико ґаркнув і вискочив у двір. Тієї ж миті, ледь розминувшись з алебардником, до прибудови влетіла стріла та встромилася в злощасну скриню. Крізь розчинені двері були видні розкидані двором смолоскипи та чиєсь розпластане на снігу тіло.

      Немирич заклав шаблю за пояс й двома руками зірвав зі скрині накривку. Захистившись нею, наче щитом, сенатор вибіг з трактиру, а за ним, пригинаючись, рушили Виговський, драби, Мечислав та Леваї. Ще одна стріла пролетіла над головою трансільванця, але нікого не зачепила.

      Підпалені смолоскипи лежали на стайні, але сніг не підпускав полум’я до соломи. Зате одна з карет палала, наче ватра.

      «Так от звідки

48

Пуки – постріли.

49

Larum – сигнал «до бою».

50

Котли – великі полкові барабани.