Унія. Володимир Єшкілєв

вам ту лижву. Та й решту подивитися треба, – він перехопив служку з ґранню, просто пальцями узяв гарячого вуглика та припалив ним люльку. – Тепер зручніше санями їхати.

      – Зручніше.

      – Карета вгрузнути може, – з люльки вилетіла зграйка димних кілець.

      – Може.

      – Так робити?

      – Робіть.

      – Але доведеться чекати. Коваль запив.

      – Як довго чекати?

      – Ми його зараз приведемо до ладу, – всміхнувся Зорка. – Як Бог поможе, то завтра в обід поїдете.

      – А якби швидше?

      – Ви ж цілу ніч їхали, вашим драбам зігрітися треба. Та й коні зморені. Учора небуденного одинця45 завалили, добра буде вечеря, – трактирник кивнув на огорнену сивим димом пічну трубу. – Запечемо вам вепра з зайцями та яйцями, поки запусти46 не підійшли.

      – Королівська страва, – кивнув Виговський.

      – А ви далі на Поділля? – поцікавився Зорка.

      – Прямуємо на Проскурів, – підтвердив писар. – Відтак Брацлавщиною через Винницю й на Корсунь.

      – То не добрий план, – похитав головою трактирник. – Там тепер не одна ватага гуляє. Навіть татари того кута обходять.

      – А та дорога, яка на Чуднов?

      – То вам не сюди, на Гостропіль треба було їхати. Але звідси можете ще звернути. За Довгим Яром стоїть хоругва Речинського, буде вам спокійніше.

      – Добрі вої?

      – Я Речинського знаю вже літ десять, твердий намісник. Та й хоругва в нього не збірна, всі з волинських і руських рожаїв47.

      – Ми порадимось, вирішемо, – сказав Виговський і рушив до трактиру.

      Вечеряли за довжелезним дубовим столом, нагромадженим наїдками та здоровенними флягами. Над всім тим панував велетенський кабан, фарширований зайцями, перепілячими яйцями, яблуками та чорносливом. Очолив стіл Немирич, Виговського посадили напроти Мечислава, а Демковича-Креховецького напроти трансільванця, але між двома останніми опинилася вепрова туша. Далі сіли старші з сенаторових охоронців – мовчазні бородаті драби в однакових чорних казакинах, шарфах та широких штанях. Товариство випило за його королівську милість та молоду королеву Цецилію, за митрополита, коронного гетьмана та козацьке військо. Потім віддали належне вепрові та його начинці й знову заповзялися казати здравиці.

      Відтак розмова закрутилася навколо новин європейської війни й борзо перестрибнула на галантні справи. Тут усю увагу забрав собі Мечислав, який повів про Париж, двір Людовика та опонуючий двір Гастона Орлеанського, про тамтешні амурні баталії та альковні скандали. Розповідати син підстарости вмів, йому добре вдавалося мавпувати розмовні стилі. Немирич, який знався з оригіналами представлених Мечиславом карикатур, щиро сміявся і просив повторити.

      Після чергового паризького анекдоту Виговський запитав в оповідача:

      – А чим саме ви, пане, займалися у Паризії?

      – Відвідував філософські диспути та вправлявся в історичних писаннях.

      – В історичних писаннях, невже? – Немирич відклав ножа, яким щойно вкраяв здоровенний шмат

45

Одинець – дикий кабан.

46

Запусти – тиждень перед Великим постом, коли ще можна їсти сири та рибу, але вже забороняються м’ясні страви.

47

Рожаї – роди, сім’ї.