Унія. Володимир Єшкілєв

випустять, – похитав головою сенатор. – При обох брамах поставлені княжі наглядачі. Пильнують.

      Виговський задумався. Краєм ока побачив, що Немирич на нього дивиться.

      «Ну й навіщо ти мені це все розповів?» – подумки запитав він сенатора, а вголос мовив:

      – За нами правда, Бог поможе.

      – Виходить на те, що окрім Божої помочі стратегеми у вас немає, – підсумував Немирич.

      – Будемо міркувати.

      – Міркуйте, – сенатор заплющив очі; це, серед іншого, могло означати, що розмова закінчена.

      Виговський підвівся, начепив шапку з пером й рушив до виходу.

      – Поміркувати удвох не бажаєте? – кинуто було в спину.

      Писар зупинився, сказав не обертаючись:

      – Най діється Божа воля.

      – Ще б сказали: іншалла38.

      Виговський про себе всміхнувся: таки не почулося, Немирич знову перейшов на «ви».

      – Якщо ви, пане сенаторе, чогось пропонуєте… – писар зняв шапку, повернувся до кальяну, розслабив ремінці на кірасі, сів на подушки й потягнув через мундштук диму.

      – А якби я склав вам компанію? – сенатор випустив з рота цілу хмару диму.

      – …?

      – А ви б показали мені Маслов Став.

      – Показав? – Виговському вперше за весь цей день стало весело.

      – Кожному Донату потрібний свій Вергілій.

      – Звісно. Але ж там не пекло.

      – Та й ви не Публій Марон, – нова хмара диму рушила просто писареві в очі.

      – Ви зможете вивезти нас з міста? – взяв бика за рога Виговський.

      – І не тільки, – посміхнувся сенатор. – Вам потрібна карета для пораненого і я готовий дати вам її. Безоплатно. А ще я беру з собою охорону, що стане в нагоді, якщо ви все ж таки вирішите їхати через Подолію.

      – Ви вмієте дивувати.

      – Себто?

      – Враховуючи, що пан Янош залишився обідати у Скибицької, ніяк не второпаю: звідки ви знаєте про Подільський шлях.

      – Я б ніколи не змушував вченого шляхтича бути нишпоркою. І як ви про таке могли подумати, – скривився Немирич. – І без нього достатньо тих, хто вміє слухати через комин і борзо бігати… То як вам моя пропозиція?

      – Пристаю до неї лише через те, пане сенаторе, що вчора не договорили.

      – Ну й славно, – кивнув Немирич. – Дорогою знайдеться час для розмов. Ціла купа часу.

      5

      Дві поставлені на лижви карети, сані з припасами й три десятки верхової охорони проїхали південну браму опівночі. Всупереч правилам, драби опустили міст і не поставили жодного запитання. Коли проминали караульне приміщення, загорнутий у ковдру й обкладений десятком подушок Мечислав ризикнув виглянути у віконце. Крізь нерівне скло годі було чогось побачити. Синові підстарости здалося, що у світлі сторожевих кострів промайнуло Бенахове обличчя, але роздивитися детальніше він не встиг. Підбиті залізом полози проскреготали мостовою деревиною і з’їхали на дорогу. Мечислав подивився на Демковича-Креховецького, який похропував навпроти, полегшено зітхнув та віддався на Морфеєву милість.

      У більшій кареті куняли

38

Іншалла – на все воля Всевишнього (араб.)