Шляхом бурхливим. Григорій Бабенко

куда лісти дєл? Может, кому пєрєдал? Товаріщєй нєт лі у тєбя здєсь?

      – Нема в мене товаришів тут.

      – Нє прізнайошся? Нікіта, тащі сюда батогі!

      Але Микита, добре знаючи, чим скінчиться допит, вже тягнув у комору десятка з півтора коротеньких товстих палиць, що москалі звали батогами.

      – Ну, поворачівайся. Ложись на пузо! – сказав він козакові.

      – Нащо? Що ти робитимеш? – підозріло запитав запорожець.

      – Ложись, казак, – обізвався зі свого кутка холоп, – а то хуже будєт. Я іхнюю ухватку знаю.

      – Не хочу!

      – Нє хочєш?

      Піддячий підійшов до запорожця й ударив його чоботом по голові.

      – Чого б’єшся, сучий кацапе!

      – А… ти єщьо ругаться! Нікіта, позові сюда стрєльцов, а то с етім боровом одін нє сладіш. Я тєбє покажу прєлєстниє лісти!

      Трохи згодом у комору слідом за Микитою зайшли два стрільці, що досі стояли на дворі.

      – Ну-ка, молодци, батогамі єго!

      – Кого? Чубатого, что лі?

      – Ей, казак, – знову обізвався холоп, – говоріл тєбє: поко-ріся!

      Стрільці ухопили запорожця один за чуба, а другий за кайдани і повалили ницьма на землю. Глек засичав, коли на нього насіли два дужі стрільці.

      – Жарь єго, Нікіта!

      Микита став навколюшки перед козаком і затарабанив по п’ятах запорожця батогами.

      – Лупі єго моімі рукамі! – кричав піддячий.

      VIII. ВИЗВОЛЕННЯ

Полковник Донець. – Микита та Дорошева горілка. – Шинок. – Небіжчик Гусєв. – Дячкова жінка. – Порожнє барило. – Зернь. – Баби. – Музика. – Ключі. – Визволення. – Підземний хід. – Знову ключі

      Полковник Донець, коли до нього звернувся Наливайко й оповів пригоду з Павлом Глеком, уважно й спокійно вислухав козака і також спокійно порадив йому не втручатися не в своє діло.

      – Та й не моє це діло! – сказав полковник. – Він з Запоріжжя, не наш, не слобідський козак. Його діло належить воєводі. Що ж до Журавля, то я ще вчора побалакав з воєводою і Дениса вже звільнено з в’язниці. Воєвода обіцяв розібрати справу щодо грабування пасіки і покарати винуватців. А Глек не наш козак і нашому полковому судові не підлягає. Раджу тобі, Семене, покинь це діло. А що як у Глека знайдуть Сіркові листи, щоб підбивати нарід на повстання? Ти хіба Сірка не знаєш? Забув, як він збунтував майже усю Слобожанщину? Скажуть: ховав Наливайко козака, значить, і він з ним. Тоді вже і я тебе не визволю, хоч ти і слобідський козак, бо це діло буде проти государя. До того ж твій приятель дуже побив Гусєва, а ти добре й сам відаєш, що й наш полковий суддя не милує тих, хто навіть у простій бійці вб’є супротивника.

      Наливайко почухав потилицю. А що як Глек справді розносив Сіркові листи, і його, Наливайка, укупі з запорожцем притягнуть до відповідальности? З москалями тільки зв’яжися. Закують у кайдани, та в Москву. І земельку одберуть і винницю. Погане діло.

      Сумний пішов додому Наливайко: і запорожця жалко, але себе й родину теж жалко. З цього часу Наливайко загубив сон: він усе боявся, що ось-ось наїдуть до нього москалі, ухоплять його, закинуть у в’язницю й одішлють до Москви.

      Але дні минали, ніхто не приходив до нього, і він заспокоївся.

      Дорош