Книга Відлиги. 1954-1964. Тимур Литовченко

кавалка, як майор застеріг:

      – Стривай-но, спершу плесни в кружки ще потроху.

      – Але ж товаришу майоре!..

      – Відставити! На цьому літаку, зрештою, мені з екіпажем летіти, а ви, техніки, машинерію цю лише обслуговуєте.

      – Товаришу майоре!..

      – Сержанте, облиш! Ти ж особисто рівень спирту в каністрі перевірив, там ще й на наступний раз вистачить. І не тільки на наступний.

      – Наступного разу вже не буде.

      – Буде і наступний раз, все ще буде. Давай-но, розливай.

      Випили по другій, знов закусили хлібом з маслом. Прожувавши свій кавалок, Осьмінін нарешті відкинувся на своєму стільці, крекнув і… зовсім несподівано заспівав трохи хрипким фальшивим баритоном:

                         – Придет война, и нас с тобой на плаху

                        В теплушках грязных вместе повезут.

                        И после первой атомной атаки

                        На поле труп обжаренный найдут.

                                       И после первой атомной атаки…

      Ошелешений Андрій не знав, що й подумати про таку поведінку начальства, тому лише розгублено мовчав. Мабуть, його реакція розвеселила майора, тому що він раптом перервав спів, посміхнувся і пояснив:

      – Це до нас з поповненням осіннім лейтенантика молодого зеленого прислали, він навчив. Лейтенантик тільки після вузу, тамтешні студенти цю пісеньку придумали. Отож давай-но, сержанте, підтягуй приспів. Там усе дуже просто – два останніх рядки. Нумо давай знову!.. Для початку Осьмінін повторив перший куплет:

      Придет война, и нас с тобой на плаху

      В теплушках грязных вместе повезут.

      И после первой атомной атаки

      На поле труп обжаренный найдут.

      Після чого вони вже удвох повторили:

      – И после первой атомной атаки

      На поле труп обжаренный найдут.

      І далі:

      – О нас с тобой грустить никто не станет,

      Никто слезинки даже не прольет.

      И только, может быть, весною ранней

      Сквозь дырку в черепе травинка прорастет.

                    И только, может быть, весною ранней

                    Сквозь дырку в черепе травинка прорастет.

      – Отака от пісенька, еге ж… «И только, может быть, весною ранней / Сквозь дырку в черепе травинка прорастет». Романтика війни, м-м-мать її!..

      Не встиг Андрій навіть жодного слова вставити, як Осьмінін без жодного переходу прорипів голосом, абсолютно несхожим на його звичний баритон:

      – Наші якусь особливу термоядерну бомбу випробували. Вже більше двох тижнів тому22. Результати, сержанте, я тобі прямо скажу – закачаєшся!.. Ти ж знаєш, я з фашистюгами повоювати встиг. Я бойовий офіцер-льотчик. Я таке бачив, що… А-а-а, все одно не розповіси. А тут!.. Можеш вірити, сержанте, можеш не вірити, це вже діло твоє. Але якщо ми цими бомбами термоядерними кидатися почнемо!.. А ми почнемо, почнемо неодмінно, я тобі прямо кажу!!!

22

Маються на увазі випробування першої радянської двоступеневої термоядерної бомби РДС-37, що відбулися на Семипалатинському ядерному полігоні 22 листопада 1955 року.