Книга Відлиги. 1954-1964. Тимур Литовченко

нечіткі обриси, всередині наполовину замазані саморобною побілкою. Мати спочатку жахнулася через те, що синок пішов зі своїми витребеньками до самого голови колгоспу. Однак второпавши, що той поставився до Федькової затії прихильно і навіть з гумором, навпаки здивувалася, скликала все сімейство і показала розмальовану дощечку. Останнє слово, звісно ж, було за батьком. Костянтин Кирилович лише почухав потилицю й мовив:

      – Що ж, хай собі старається. Побачимо, що з того вийде.

      А вийшло таке, що за два тижні на дощечці постав малюнок чоловіка. Був він немов живий, з темно-русявим хвилястим волоссям до плечей, з довгастим обличчям, невеличкою гострою борідкою і невеличкими вусиками, з піднятою вгору правою рукою, три пальці якої були складені щіпкою, два притиснуті до долоні. Але найдивнішими були три речі: по-перше – матово-прозора, з легеньким рум’янцем на вилицях шкіра, що немовби світилася зсередини, по-друге – проникливі волошково-блакитні, з влучно підмальованими світловими бліками очі, що нібито заглядали тобі в душу, й по-третє – жовтувато-променистий німб довкола голови.

      Поза сумнівом, це було зображення Самого Бога! У кожного, хто дивився на розмальовану дощечку, мимоволі здіймалася рука для хресного знамення. Навіть у голови колгоспу, якому схвильовані батьки теж показали Федькове творіння… Втім, товариш голова вчасно впорався з власними почуттями, кахикнув у піднесений до рота кулак, мовив стримано:

      – Талант. Учитися вашому Феодосію треба, на маляра вчитися, – і дременув з хати Тетяничів швиденько, немов чорт від ладана.

      Втім, усі вони були, по суті, малоосвіченими селянами – а от що скаже про все це справжній священик?! Ледь дочекавшись Великодня, матір сімейства відправилася до Києва. Метою поїздки Тетяни Михайлівни була Покровська церква на Подолі: саме там мав правити урочисту великодню службу отець Олексій Глаголєв, до якого колись возили Федька і який стверджував, що у хлопця має розкритися якийсь загадковий талант. То чи не хист до малярства мав тоді на увазі священнослужитель?..

      З далекої подорожі матір приїхала вкрай щасливою і просто окриленою. Покровська церква і досі працювала, отець Олексій правив там службу, як і раніше. Оглянувши малюнок на дошці, він з неприхованим подивом констатував, що зображення Ісуса Христа відповідає майже всім церковним канонам. Хіба що волосся у Сина Божого зазвичай зображують не темно-русявим, а світло-русявим…

      Однак враховуючи, що «раб божий Феодосій» використовував саморобні фарби та й загалом малював ними вперше у житті, його досягнення було просто неймовірним! Тому отець Олександр саморобну ікону після прискіпливого вивчення освятив та передав щасливій матері зі словами:

      – Ваш син – художник від Бога. Зробіть усе можливе, аби тільки дати йому пристойну освіту, бо погубити такий талант – це великий гріх. Отож допоможіть йому в ім’я Господа нашого Ісуса Христа!..

      Що ж, про це належало подбати в майбутньому, а поки що несказанно щаслива і горда за найменшого синочка жінка повісила