Книга Відлиги. 1954-1964. Тимур Литовченко

дивись мені, не патякай про те, що тут говорилося.

      – Так точно, не патякатиму, можете не переживати.

      – Та знаю, знаю! Це я просто так, для проформи. А хлопець ти перевірений, надійний.

      І Осьмінін по-батьківськи поплескав Андрія по коротко голеній потилиці.

      1956 Калиновий кулон

      Село Княжичі, Київщина, 6 травня 1956 року

      – Ну от, тепер у нашій хаті ніби посвітлішало навіть!

      Жінка відступила на пару кроків і з любов’ю та благоговінням оглянула ікону, яку щойно повісила в красному кутку їхньої хати в ласкавих обіймах білого рушника, колись вишитого нею власноруч. Що ж до ікони Господа нашого Ісуса Христа, то її намалював меншенький синок Федько.

      Почалася ця історія на Різдво. Тоді ще тринадцятилітній підліток то до хворого батька шкандибав, то за матір’ю чи за старшою сестрою Ганею кульгав і промовляв чи то здивовано, чи прохально:

      – А я Бога бачу!.. А я Бога бачу…

      Старша сестра зазвичай поралася по господарству, отож лише плечима знизувала, думаючи про щось своє – про дівоче. Матір ставилася до слів меншенького синочка з незмінною увагою… проте не більше: адже вважала себе недостойною давати хоч якісь поради підліткові, удостоєному честі бачити Самого Бога!.. Хай навіть підліток цей – її любий меншенький хлопчик Федько…

      Лише батько мовчав, бо мучився через застарілі, ще на війні з фашистами отримані рани, що жахливо розболілися з настанням морозів. Мовчати мовчав, так… Але ж одного разу візьми та й скажи:

      – То який він? Яким є Бог, Якого ти бачиш?

      – Ну-у-у… Він такий… Такий!.. – спробував пояснити Федько… Та зненацька відчув, що йому бракує слів для будь-яких пояснень, в чому й поспішив відверто зізнатися батькові.

      – А намалювати можеш?

      – Що? – сторопів підліток.

      – Не «що», а «Кого», – виправив батько. – Бога намалюй, Яким ти там Його побачив.

      – А-а-а… хіба так можна?

      – Синку! Люди ж, мабуть, недарма кажуть, що краще один раз побачити, ніж сотню разів почути, – Костянтин Кирилович усміхнувся, спостерігаючи за розгубленістю підлітка, і додав: – Я впевнений, що тобі краще намалювати, ніж на словах розказати. Ти ж, бува, майструєш з картоплі, буряка, цибулі та квасолі всякі дивні штуки, а тут намалювати треба. Це ж, вважай, майже те саме.

      Коли у батька згодом намагалися з’ясувати, чому він раптом запропонував таке, чоловік лише плечима пересмикував:

      – А хтозна! Чомусь та й сказав. Думав, він вугликом на припічку намалює, а хто ж знав, що воно отак вийде?

      У будь-якому разі результат виявився геть неочікуваним. Малювати Бога вугликом на припічку Федько не став. Натомість для початку вибрав гладко обстругану дощечку. Потім, дочекавшись свого дня народження26 і набравшись неабиякого нахабства, хитрун навідався додому до самого голови колгоспу і прямо спитав, по-перше, чим розмальовують усякі писані миски, ложки та інший посуд, що продається на ярмарках, а по-друге

26

Феодосій Тетянич народився 17 лютого 1942 року.