Книга Відлиги. 1954-1964. Тимур Литовченко

програмі. Дуже-дуже розраховував!

      От тільки коли саме оплатити цей рахунок?! Схоже, час поки що не настав. Можна ще трохи зачекати…

      Один з аеродромів 50-ї Повітряної армії дальньої авіації, Смоленська область, 8 грудня 1955 року

      – Товаришу майоре, сержант Сивак за вашим наказом прибув!

      – Молодець, сержанте, оперативно спрацював. Та розслабся ти, не треба переді мною в струнку тягнутися, коли я не скомандував…

      Але чудово розуміючи, що це може бути всього лише черговий начальницький виверт, Андрій продовжував стояти по команді «струнко».

      – Розслабся, сержанте, ти ж не на параді, – повторив майор Осьмінін, проте безрезультатно. Лише тоді він весело реготнув, з розмаху ляснув розчепіреною долонею по своєму правому стегну й мовив:

      – Ти диви, до чого ж хитрий хохол! Знає службу солдатську, знає, чортяка… От скажи мені, сержанте Сивак, чому ви всі, хохли, отакі дурнуваті, але ж і хитрющі – куди там всім другим націям?!

      – Не можу знати, товаришу майоре! – відкарбував Андрій.

      – «Не можу зна-а-ати, не можу зна-а-ати…» – передражнив його майор. – Все ти знаєш, тільки мовчиш, таїну свою хохляцьку бережеш. Навіть від мене бережеш, чортяко! Ну гаразд, гаразд: вільно! Годі вже в бірюльки гратися, давай-но ділом краще займатися.

      Андрій виконав команду «вільно» і спитав уже зовсім іншим – трохи приглушеним голосом:

      – То що, товаришу майоре, як завжди?

      – А чого це ти шепочеш? Боїсся, що хтось нас в ангарі цьому почує?

      – Це я так, про всяк випадок.

      – «Про всяк випа-а-адок, про всяк випа-а-адок». Ач, який пуганий! Х-х-хех-х-х… – Осьмінін крутонув головою. – Звісно, що як завше. Не лікер-шасі21 ж мені дудлити. Це вашої касти напій – техніків, а я ж летюча авіація, з крильцями за спиною, отак.

      – Біда в тому, товаришу майоре, що далі відливати вже не можна.

      – Що-що ти там кажеш? – примружився Осьмінін.

      – Кажу, що далі відливати вже не можна. А раптом перевірка?..

      – Ану відставити!

      Андрій вмить виструнчився, проте майор лише рукою махнув:

      – Я знаю, що ти хитрий хохол, тому во фрунт можеш не тягнутися. Але що такий жадібний до того ж – от про це не знав! Не очікував такого від тебе, сержанте, ніяк не очікував.

      – Але ж, товаришу майоре…

      – Я кому сказав відставити?! – гримнув той і додав уже спокійніше: – Коротше, сержанте, вскривай. І щоб без теревенів цих твоїх хохляцьких.

      Зрозумівши, що чому належить бути, того не оминути, Андрій стягнув з голови солдатську шапку-вушанку, відігнув козирок з «риб’ячого хутра». Акуратно розмотавши нитку й відшпиливши голку, обережно витягнув звідти лезо «Нева» і завмер, ще раз запитально подивившись на начальство.

      – Давай вже, не тягни жили з моєї душі.

      – А якщо перевірка, товаришу майоре?..

      – Не буде ніхто ніякої перевірки взимку присилати.

      – А раптом?..

      – Ти

21

Жаргонна назва міцного напою, отримуваного з рідини, що заливалася в елементи гідравлічної системи шасі на деяких літаках. Рідина складалася з гліцерину, етилового спирту й води. Щоб зробити її придатною для вживання «всередину», рідину сильно збовтували, після чого вона розшаровувалася, тоді «непитна» частина осаджувалася або на стінки судини, або на будь-який занурений в неї предмет (ложку, виделку, ніж, гілочку дерева, шпичку тощо). Природно, вміст спирту в «питній» частині підвищувався.