Тричі не вмирати. Наречена. Олег Говда

за компанію. Літати легше, ніж рачки бігати… Та й зручніше буде удвох, якщо в небесах знову з якимсь спостерігачем перестрінемося.

      – Ну, нехай так… Умовили, – кивнув Куниця, але в сідло не застрибнув, за своїм звичаєм, а сів чинно, м’яко – ніби й не меткий запорожець, а гладкий священик. Ще й сплюнув тричі перед цим через плече. І вже зовсім незрозуміло навіщо – обтріпав шаровари.

      Розділ другий

      Кобилка з полоненої шаманки Галлії вийшла досить жвава. Як припустила з місця в кар’єр, так у Куниці тільки вітер у вухах засвистів. У пору лише пернатим наздоганяти. Та й то, десь через годину такої гонитви, Степан незадоволено пробурмотів:

      «Вгамуй свою кобилицю, отамане. Куди поспішаєш? Чи може татарка вирішила, що як на південь повернули, то додому її відпустимо? Не знаю, як там у таємного слуги царського, а у мене крила не казенні. Та й місцинку неподалік пристойну бачу. Ось так і прямуй. Незабаром покажеться закрут річки, а поруч – невисокий пагорб з десятком дубів. Гарно, затишно. Там і заночуємо…»

      «Теж так мислю… – підтримав товариша Василь. – Зараз пару зайців, або дрохв на вечерю вполюю, – от і відпочинемо, поговоримо… Є про що. Як вважаєш?»

      «Чому ні… – погодився Куниця. – Голова обертом йде. Здається за ці кілька днів добрий десяток років прожив. Та все бігцем, без оглядки. Отямитися не встигаєш, як нова напасть в потилицю сопе… Ніби страшним вихором підхопило і несе кудись, не даючи ні оглядітися, ні до берега пристати. Геть замордувався… Таким втомленим не відчував себе ще жодного разу. Чесно-чесно… Сухі грабові відземки та кореневища акації зараз колов би на поліна для відпочинку…»

      «Нічого, побратиме, не сумуй, впораємося… Як-то говориться: “Перемелеться – мука буде”».

      «Хіба ж я проти…»

      «О! – змінив тему Небаба. – Бачиш верхівки дерев?»

      «Так…»

      «Туди і прав… Як доскачеш – вогнище розпали… А ми з Василем про вечерю подбаємо та й приєднаємося. А думи всякі – жени геть. Немає гірше, ніж самого себе в тугу вганяти».

      Місце для стоянки, визбиране крилатими товаришами, виявилося і справді, немов спеціально облаштоване для відпочинку. Густі крони десятка дубів, що невідомо як потрапили сюди, давали затишну прохолоду, абсолютно не зайву в спекотний літній вечір, і достатньо хмизу для багаття. Більш того, навіть до річки бігати не знадобилося. З-під вузлуватих коренів одного з велетнів дзюрчало прозоре джерельце. З дивовижно смачною і чистою водою.

      Насамперед Куниця розсідлав і звільнив Галлію від чарівної збруї. І знаючи, що побачить після перетворення татарку голою, відвернувся та простягнув дівчині свою змінну сорочку:

      – Сходи, вмийся, як слід і одягнися. Сорочка чиста, нова… У поясі перехопиш, замість сукні буде.

      – Все, що накажеш, отамане… – дзвінко і трохи співуче відповіла бусурманка, жіночим чуттям збагнувши, що має деяку владу над парубком. – Твоє слово – закон для Галлії.

      Почувши, як залопотіли по траві босі ступні, молодий відьмак