Тричі не вмирати. Наречена. Олег Говда

Читать онлайн.
Название Тричі не вмирати. Наречена
Автор произведения Олег Говда
Жанр Историческое фэнтези
Серия Тричі не вмирати
Издательство Историческое фэнтези
Год выпуска 2019
isbn 978-966-03-8445-3



Скачать книгу

вітерець, що так вчасно нагодився.

      – Ні!!!

      Несамовитий і переповнений відчаєм вереск, що пролунав у наступну мить, був таким пронизливим, що всі бусурмани схопилися за голови, закриваючи очі і затискаючи долонями вуха. У воїнів, котрі стояли ближче до шаманки, носом хлинула кров, а декотрі навіть свідомість втратили. А коні то й зовсім одуріли… Частина понесла стрімголов, не розбираючи дороги, інші – звилися дибки, скидаючи вершників, а ще частина – зовсім оскаженівши, хапала зубами все, чого могла дотягнутися. А так як татари стояли щільно, потужні кінські щелепи, в основному, виривали клапті м’яса з боків і ніг вершників.

      У цьому бедламі вже нікому не було діла до чогось іншого, крім порятунку власного життя. Чамбул людоловів в одну мить перетворився в некеровану отару, навколо якої неспішно кружляє вовча зграя. І очманілі від крові вовки могли вільно вирізати всіх овець підряд або на вибір…

      – А бий тебе ворожа сила! Попереджати треба, чарівники недоучені… – вигукнув Василь Орлов і тут же закричав: – Хапай її, Степане! Швидше! Не спи!

      – Як?

      – Ніжно!

      Куниця відкрив очі і побачив, що його товариші намагаються втримати бусурманку, котру перенесло сюди його завершальне побажання.

      – Та за руки, за руки тримай, а не за горло!

      – Сила Господня! – гидливо кривився Небаба. – Її лахміття так смердить, що доторкнутися гидко!

      – Ну, то позбудься його! Важко тобі, чи що?

      – Спасибі, що нагадав, Василю. Зараз… – Степан щось невиразно пробурмотів, а в наступну хвилю від пронизливого писку, який видала шаманка, у Куниці заклало вуха, а упир, що пробігав поруч, нажахано метнувся вбік.

      – Знайшов час веселитися… безстидник! – нервово реготнув опричник, з деяким подивом, але не без задоволення ще міцніше притискаючи до себе зовсім голу дівчину, яка мов навіжена звивалася в його руках. На шаманці не залишилося нічого, окрім її власного волосся невизначеного кольору і збитого в моторошний ковтун, густо приправлений реп’яхами та пір’ям.

      – Викинути завжди простіше, ніж відіпрати… – відмахнувся Небаба. – Хоч звичайним способом, хоч чародійським…

      Степан пильним поглядом окинув полонянку, виглядаючи приховані амулети. Але закляття спрацювало чудово – на дівчині не залишилося навіть нитки, немов тільки що на світ з’явилася.

      – Сам-то чого витріщився? Подобається, га?

      – Дивна річ, – потер задумливо перенісся опричник. – Скільки на світі живу завжди думав: раз шаманка – значить, карга стара. А тут така пташка… Відмити, причесати – і хоч заміж бери… Ей, а ти чого очкур розпускаєш?

      – Не треба! Будь ласка, не треба!.. – скрикнула дівчина, злякано витріщаючись на здорованя і мимоволі, шукаючи захисту, притискаючись до Василя.

      – Руки зв’яжемо… – буркнув той. – Чи ти все життя збираєшся її пригортати?

      – Розважаєтеся? – з легкою насмішкуватістю поцікавився староста Висілок, що нечутно виник