Тричі не вмирати. Наречена. Олег Говда

Він зупинився і, роблячи руками непристойні жести, поманив жінку до себе.

      – Ти… Ходити… Тут… – промовив голосно, сильно перекручуючи слова. – Швидко-швидко!.. – Але, оскільки та навіть голови не повернула в його бік, додав ще одну, спеціально завчену перед походом фразу, котрою на ринку наглядачі покрикують на ґяурських невільниць: – Бігом, курва! Бо бити буду! – і повторив, боячись помилитися: – Швидко! Тут!

      Як виявилося, вчив лайку не дарма. Молодиця здригнулася і квапливо задріботала до татарина. Але ця покірність не сподобалася іншому ординцеві. Він був роками молодший і більш ласий до такої здобичі. Бажаючи першим торкнутися жінки і таким чином заявити на неї свої права, татарин потужним стрибком скоротив відстань, що розділяла їх, ще й витягнув перед собою руки. Але молодиця, схоже, від жаху ледве трималася на ногах, тому що, не здолавши й пари кроків, заплуталася в подолі власної сукні і впала. Примудрившись зробити це якраз в той момент, коли на неї стрибнув молодший воїн.

      Не натрапивши руками на очікувану опору, ординець не зміг вчасно зупинитися, втратив рівновагу, спіткнувся об тіло молодиці і, пролетівши трохи далі вперед, збив з ніг кульгавого. І вони обидва, голосно лаючись і хапаючи один одного за обшивку, безпорадно упали в дорожній пил.

      Ніхто з десятка людоловів, що здаля спостерігали за всією цією метушнею і нагородили дружним реготом обох невдах, не помітив, що за той час, поки молодший воїн перелітав над селянкою, нелюдськи спритна молодиця встигла ребром долоні перебити йому гортань. Так що він, упавши на кульгавого, міг уже тільки хрипіти і конвульсивно хапатися німіючими пальцями за його кожуха. Тим самим створюючи видимість бійки і заважаючи товаришу встати на ноги. Тому, – поки той запекло боровся з вмираючим, – долю молодиці захотіли вирішити інші бусурмани.

      П’ять чи шість арканів промайнули в повітрі, і волосяні зашморги буквально обплели молоду селянку. Ривок будь-якого з них повинен був звалити жінку з ніг, але замість цього, смикнувши аркани в різні боки, татари вилетіли з сідел самі. Регіт посилився… Але не надовго.

      Помітити, як тендітна на вигляд молода жінка, коли петлі затягнулися на її плечах, блискавично крутнулася веретеном, ривком висмикуючи з сідел воїнів, було неможливо. Зате побачити, як з-за низьких палісадників, до ординців, що з лайкою і бурчанням піднімалися з землі, метнулися сірі тіні, зміг кожен. І тим більше – кожен зауважив: що як тільки тіні торкалися їхніх товаришів, сильні воїни миттєво перетворювалися в безвольні лантухи, що були не здатні навіть до найменшого опору. А дивні тіні, з тієї ж нелюдською швидкістю, вже тягли їх геть.

      У створеній метушні зникла з вулиці і «боязка» молодиця.

      – У хатах! Вони засіли в хатах! – закричав десятник воїнам, що розгублено оглядали вмить спорожнілу вулицю. Він ще не зрозумів, з чим зіткнувся, сприймаючи усе, що трапилося, як прикре непорозуміння, а загибель підлеглих – їх власною помилкою. У бою різне трапляється. –