Небо належить нам. Люк Оллнатт

я, граючись із налаштуваннями, намагаючись знайти, як змінити витримку.

      – Я не жартую, перестань ним тицяти в мене. Таке враження, що я якась модель.

      – Ти і є модель, – сказав їй і зробив ще один кадр. Вона показала язика і відвернулась до річки, простягнувши ноги вздовж берега.

      – Як просуваються справи? – мимохідь кинула Анна.

      – З чим?

      – Я про пошуки роботи.

      – А, це. Направив кілька резюме, та поки глухо. Ще вина?

      Анна накрила свій пластиковий стакан рукою і заперечно захитала головою, я підлив собі ще.

      – Щось ти зовсім розслабився.

      – Навіть і не думаю ламати собі голову. – Я стенув плечима.

      Анна підібгала губи – завжди так робила, коли не погоджувалась із чимось.

      – Ти відіслав лише кілька резюме. Я подалась на п’ятнадцять вакансій, а отримала пропозиції тільки від п’яти.

      – А що з тими десятьма?

      – Не знаю, – вона відповіла з жалюгідним виглядом, не розуміючи, що я з неї кепкую, – мене дратує, що вони навіть не відповіли. Не розумію чому.

      Останніми тижнями вона стала трішки збудженою і все непокоїлась моєю майбутньою кар’єрою. Анна вже отримала роботу в бухгалтерській фірмі в Сіті, і посипались питання. Що я збираюсь робити? Чи поїду з нею в Лондон і шукатиму там роботу?

      А серце в мене до пошуків роботи зовсім не лежало. Карти заполонили всі мої думки. Живі карти, які кишать інформацією, карти, які може створити підліток завдяки своєму обліковому запису в MySpace[9] та ноутбуку.

      – Знаєш, якщо чесно, я досі сподіваюся, що мій задум із картами вдасться, – промовив, потім випростав ноги і долив ще вина.

      Обличчя Анни набуло суворого виразу:

      – Давай-но ще раз, що то за штука твої карти? – Вона запитала, натягнувши окуляри від сонця. – Ти так як слід і не пояснив.

      – Здається, я ж розповідав.

      – Гаразд, може, і розповідав, але я й досі не розумію. – Вона мала роздратований вигляд, а я не знав чому.

      – Отже, – випростався я й повернувся до неї обличчям. – Я встиг усе довести до пуття, проте основна ідея в тому, що програма дозволяє користувачеві підлаштовувати карти під себе. Наприклад, ти можеш закласти маршрут для прогулянки на велосипеді чи позначити, де ти бігала. Можеш вивантажити свої фото на туристичну карту, аби інші користувачі теж бачили.

      – Можна буде вивантажувати фото на карту?

      – Так.

      – Це якось дивно, – мовила Анна, закопиливши губи. – Невже комусь спаде на думку це робити?

      – А чому ні, – я потроху починав заводитись, – якщо в них є така можливість.

      Ми просиділи мовчки ще трохи, а потім Анна почала пакувати їжу до рюкзака.

      – У будь-якому разі ти ж нічого не знаєш про карти, так? – вела вона. – Люди роками вчаться, аби стати картографами. Двоюрідна сестра батька була картографом. Робота вимагає неабиякої майстерності.

      – Чому тобі це не дає спокою?

      – Та нічого, Робе. Я просто запитую.

      – Анно, нічого не змінюється.

      – Ти про що?

      – Я

9

MySpace – популярний соцмережевий веб-вузол.