Шопоголік. Софи Кинселла

Сьюз. – Дай поглянути! – Вона пожадливо лізе в сумочку своїми довгими пальцями, і я швидко відсмикую руки, доки вона нічого не порвала. Ця сумка висітиме в мене на ручці дверей поряд з іншими крутими брендовими сумками, які можна ненароком показати комусь, на кого потрібно справити враження. (Дякувати Богу, вони не наштампували спеціальних сумок зі словом «Розпродаж». Терпіти не можу, коли магазини таке роблять. Навіщо взагалі потрібна крутезна сумка з приляпаним до неї словом «Розпродаж»? Писали б уже одразу «Дешева річ, для скнар».)

      Я поволі виймаю із сумки темно-зелену коробку, знімаю кришку, розгортаю папір. А потім ледь не побожно витягаю з нього шалик. Він чудовий. Зараз він здається ще прекраснішим, ніж у магазині. Я накидаю його на шию і дурнувато всміхаюся до Сьюз.

      – О Бекс, – видихає вона. – Просто бомбово!

      На якусь мить ми вдвох замовкаємо. Ми виходимо на зв’язок із найвищими силами – з Божеством Шопінгу.

      А потім Сьюз потрібно все зіпсувати.

      – Можеш його вдягти на побачення з Джеймсом цими вихідними, – говорить вона.

      – Не можу, – відповідаю я трохи роздратовано, скидаючи шалика. – Я з ним не зустрічаюся.

      – Як так?

      – Ми взагалі більше не зустрічаємося. – Я намагаюся байдуже стенути плечима.

      – Невже? – Очі в Сьюз розширюються. – Як так сталося? Ти нічого не розповідала!

      – Не розповідала. – Я уникаю її цікавого погляду. – Це дещо… ніяково.

      – Ти що, його відшила? Ви ж із ним навіть не спали!

      У голосі Сьюз наростає хвилювання. Вона страшенно хоче знати подробиці. Але чи хочу я їй щось розповідати? Якусь мить я думаю, що не варто. А потім вирішую: «Та до біса!»

      – Не спали, – відповідаю я. – У цьому й була проблема.

      – Що ти маєш на увазі? – Сьюз нахиляється вперед. – Бекс, про що ти говориш?

      Я глибоко зітхаю і повертаюся до неї.

      – Він не хотів.

      – Ти йому не подобалася?

      – Не в тім річ. Він … – Я стуляю повіки, ледь сама вірячи в те, що говорю. – Він проти сексу до шлюбу.

      – Ти жартуєш, – розплющую очі й бачу, як Сьюз дивиться на мене із жахом, ніби вона щойно почула найстрашнішу богозневагу в історії людства. – Ти ж жартуєш, Бекі, правда? – благально допитується вона.

      – Не жартую. – Мені вдається ледь посміхнутися. – Насправді це було просто стидовисько. Я начебто… накинулася на нього, і йому довелося відбиватися від мене.

      Жахливий, нестерпний спогад, який мені досі вдавалося заганяти кудись на задвірки пам’яті, постає переді мною. Я познайомилася з Джеймсом на вечірці кілька тижнів тому, і це було вирішальне третє побачення. Ми просто чудово повечеряли, він наполіг сам за все заплатити, потім ми повернулися до нього і цілувалися на канапі.

      Ну що я мала подумати? Ось він, ось я, і повірте: може, його розум і сказав «ні», та тіло його, звичайно, волало: «так, так, так!» Тож я, сучасна дівчина, потяглася до блискавки на його штанах і взялася розстібати її. А коли