Шопоголік. Софи Кинселла

вона сама переходить на мову «хильок» і «бродів», коли вони з’являються. Я від цього просто божеволію.

      Проте нічого не вдієш – вони зараз тут. Я дофарбовую вії і встаю, дивлячись на своє відображення в дзеркалі. І я дуже задоволена тим, що бачу. Я вдягнена в простий чорний топ і чорні штани, а на шиї в мене вільно пов’язаний мій чудесний, мій розкішний шалик «Денні та Джордж». Боже, оце справді вдале придбання. Вигляд просто приголомшливий.

      Я ще трохи затримуюсь, а потім неохоче відчиняю двері своєї кімнати.

      – Привіт, Бекс! – говорить Сьюз, підводячи на мене свої променясті очі.

      Вона сидить зі схрещеними ногами на підлозі коридору, розгортає подарунок, а Фенелла з Таркіном стоять поруч і дивляться на неї. Сьогодні, дякувати Богові, вони не в парних светрах, але на Фенеллі дуже дивна червона спідниця, пошита з волохатого твіду, а двобортний костюм Таркіна має такий вигляд, ніби його пошили під час Першої світової війни.

      – Привіт! – кажу я і ввічливо цілую їх обох.

      – Вау! – кричить Сьюз, витягаючи з обгортки картину в старовинній позолоченій рамі. – Повірити не можу! Просто не можу повірити!

      Вона переводить сяйливі очі з Таркіна на Фенеллу, а я зацікавлено дивлюся на картину через її плече. Але, чесно кажучи, вона мене не дуже-то вражає. По-перше, вона надто блякла – суцільні світлі зелені й коричневі плями, і – знову по-перше – на ній зображений просто кінь, що стоїть серед поля. Адже… хіба він не міг би стрибати через паркан чи стояти дибки, чи ще щось таке? Або скакати Гайд-парком, а в сідлі щоб була дівчина в прекрасній сукні в стилі «Гордості та упередження».

      – З днем стриноження! – хором виспівують Таркін із Фенеллою. (Ще одна їхня фішка: вони називають дні народження «днями стриноження», відтоді як… Господи, це надто нудно розповідати.)

      – Вона просто чудова! – захоплено говорю я. – Просто прекрасна!

      – Так, звісно! – зосереджено говорить Таркін. – Поглянь лише на ці кольори.