Шопоголік. Софи Кинселла

SW6 8FD

      Шановна міс Блумвуд!

Годі навіть уявити кращу нагоду витратити гроші!

      На обмежений період часу ми пропонуємо ДОДАТКОВІ БАЛИ за всі покупки на суму понад 50 фунтів, здійснені за допомогою «Золотої карти Бромптон»^* – тож чимшвидше скористайтеся нагодою, щоб назбирати ще більше балів та мати можливість обміняти їх на наші подарунки.

      Ось деякі з чудових подарунків, які ми Вам пропонуємо:

      Італійська шкіряна сумка – 1000 балів

      Ящик рожевого шампанського – 2000 балів

      Подорож до Парижа на двох^** – 5000 балів

      (Зараз на Вашому рахунку ‒ 35 балів)

      Пам’ятайте: під час дії цієї спеціальної пропозиції Ви отримаєте два бали за кожні витрачені 5 фунтів. Ми будемо раді вітати Вас у нашій крамниці! Неодмінно скористайтеся цією унікальною пропозицією.

Із найкращими побажаннямиАдріан Сміт, менеджер служби підтримки клієнтів

      ^* За винятком покупок у ресторанах, аптеці, газетних кіосках та оплати послуг у перукарні.

      ^** З певними обмеженнями – дивіться доданий буклет.

      Чотири

      Я приїжджаю до батьків – і застаю їх у розпалі суперечки. Тато в саду, трохи піднявшись по складаній драбині, ладнає ринву будинку, а мама за кованим садовим столиком гортає каталог «Ностальгія». Коли я виходжу в сад, ніхто навіть на мене не зважає.

      – Я кажу про те, що вони мають подавати гарний приклад! – доводить мама.

      – І по-твоєму, гарний приклад – наражати себе на небезпеку? Думаєш, це вирішить проблему?

      – «Небезпеку»! – саркастично вигукує мама. – Ну не драматизуй, Греме. То от якої ти насправді думки про англійське суспільство?

      – Привіт, мамо, – втручаюся я. – Привіт, тату.

      – Бекі зі мною згодна. Правда ж, любонько? – говорить мама і розгортає переді мною сторінку «Ностальгії». – Гарненький кардиганчик, – додає вона майже пошепки. – Поглянь лишень на цю вишивку!

      – Звичайно, вона з тобою не згодна! – відповідає тато. – Я ніколи в житті не чув більшого безглуздя!

      – Та ніяке це не безглуздя! – обурюється мама. – Бекі, ти ж згодна з тим, що було б добре, якби члени королівської сім’ї їздили громадським транспортом, правда?

      – Ну… – кажу я дуже обачно. – Я не те щоб…

      – По-твоєму, королеві треба їздити на офіційні зустрічі автобусом номер 93? – насмішкувато кидає тато.

      – А чому б і ні? Може, тоді й дев’яносто третій почав би нарешті ходити за розкладом!

      – Ну, – кажу я, сідаючи поруч із мамою. – Як у вас справи?

      – Ти розумієш, що скоро всі дороги в нашій країні вкриються суцільними заторами? – провадить далі мама. Здається, вона мене взагалі не почула. – Якщо люди не почнуть пересідати на громадський транспорт, для машин узагалі місця не залишиться.

      Тато хитає головою.

      – І по-твоєму, королева на 93-му автобусі розв’яже цю проблему. Грець із нею, з безпекою, грець із тим, що вона зможе потрапити на значно менше зустрічей…

      – Ну не обов’язково сама королева, – викручується