Війни Міллігана. Деніел Кіз

сплутаний час, артуре, – прошепотів він. – Не мозок, а торговий автомат! Я хочу піти, артуре. Чуєш мене? Я маю піти зі сцени. Я надто довго тут був, мені недобре. Якщо чесно, мені кепсько. Хай хтось інший вийде на сцену. Має ж бути якась черга!

      Раптом у нього під ногами земля милостиво розчахнулась і він провалився в нікуди.

      (2)

      Лише через сплутаний час вийшло так, що множинний Біллі (Біллі-М) опинився на сцені.

      Уперше його збудила доктор Корнелія Вілбур у франклінській в’язниці – психіатр, яка лікувала відому пацієнтку зі СМО Сивілу. Вона ж і розповіла Біллі про те, що інші особистості багато років тому, у 1970-му, приспали його через спробу самогубства, і відтоді його утримують у такому стані, наче Ріпа ван Вінкля4. Вона розповіла про його психічний стан і пояснила, що він і є справжнім Біллі, якого колись народила його мати. Він – ядро.

      Біллі було складно в це повірити. Він думав, що психіатри збожеволіли.

      Після того першого разу у в’язниці він час від часу знов виходив на сцену в лікарні Ґардінґа, а потім і під час терапії у Афінському центрі. Після переведення до Ліми інші наново помістили його у ментальний кокон, щоб захистити від небезпек цієї установи.

      Біллі-М вийшов з кімнати й озирнувся. Навколо все було дивним. «Щоразу, як я прокидаюся, – у мене неприємності. Щоразу, як я прокидаюся, мені кажуть, що я щось накоїв».

      Йому хотілося побачитись із Мері. Вона писала, що їй уже краще і що її виписали. Біллі дуже хотів би, щоб вона приїхала провідати його в Лімі – йому стало б легше у її присутності.

      Почулося брязкання ключів. Він повернувся й побачив, що до нього йдуть двоє наглядачів. Той, що нижче, сказав:

      – Ось де він, Карле.

      – Стань на шухер, – відповів інший.

      Низький кивнув і став біля дверей у головну залу. Карл наближався. Біллі-М побачив, що з-під його картуза звисає довге кучеряве волосся. Він підійшов та сперся однією рукою на стіну у Біллі-М за спиною. Його сорочка смерділа потом.

      Господи, хоч би він мене не чіпав…

      – Міллігане, я хочу поговорити про дещо, це вкрай важливо для тебе, – відсутність переднього зуба робила його усмішку схожою на вищир.

      – Про що? – він намагався не виказати страху.

      Усмішка зникла, вищир лишився, голос став серйознішим:

      – Про твоє здоров’я.

      – Що ви маєте на увазі? – Біллі-М пробував відсунутися від нього.

      Карл витяг з-за спини ручку від швабри й підніс її до підборіддя Біллі-М, притиснувши його до стіни.

      – Такі психи, як ти, довго тут не живуть. Якщо ти хочеш зберегти здоров’я, виродку, тобі потрібне «в’язничне страхування від нещасних випадків» Карла Льюїса, – він опустив дрючок та постукав ним об долоню іншої руки. – Хтозна, коли саме до тебе ззаду підкрадеться якийсь недоумок та жахне стільцем об голову чи переріже горлянку уламком скла. І думаєш, йому потрібна для цього причина? Ні. Може, йому просто не сподобався твій вигляд. Ти навіть не уявляєш,

4

Ріп ван Вінкль – герой новели американського письменника Вашингтона Ірвінга. Він проспав 20 років у горах і спустився звідти тоді, коли всі його знайомі померли. Символ людини, що відстала від часу і даремно пропустила власне життя.