Дон Жуан. Джордж Гордон Байрон

сліду від пекельної матерії. Хіба що можна говорити про надтонкий і вразливий розум, здатний підмічати й викривати недосконалість зовнішнього світу. Тогочасна дійсність ще холодніша, ніж серце цього «англійського» Дон Жуана, який постає у тексті поеми не змієм-спокусником, а Прометеєм27. Крім того, у «Дон Жуані» Дж. Байрона наявна окрема «галерея персонажів-чоловіків (батько Жуана дон Хосе, командор дон Альфонсо, пірат Ламбро, російський полководець Суворов, англійський лорд Генрі Амондевілл), що супроводжують головного героя протягом усього роману, змінюючи один одного. Серед цієї галереї виокремлюється дон Альфонсо. <…> цей образ – своєрідна пародія на традиційне уявлення про образ легендарного Командора. У попередніх літературних версіях «Дон Жуана» Командор є втіленням шляхетності й честі, тому Жуан покараний ним абсолютно справедливо. У Дж. Байрона Альфонсо – людина, що не вирізняється ні розумом (епізод у кімнаті дружини), ні особливою хоробрістю, ані високими моральними якостями (згадаймо, наприклад, його роман з Інесою). Єдина риса, що вирізняє його з натовпу – неприборкані ревнощі (хоча й вони досить традиційні для іспанців). І все ж таки Альфонсо – перший, хто почав руйнувати в Жуані кращі з людських якостей – юнацьку наївність і простодушність»28.

      Герой прагне визволити світ, показавши, що людство йде хибним шляхом, наслідує хибних героїв і кумирів. Ще виразніше ця ідея представлена у словах автора, який нещадно викриває людську природу, акцентуючи на приземленості людських бажань. Людину ошукують, бо вона сама часто прагне бути ошуканою («В пітьмі живуть звичайні громадяни…»). Можливо, тому в поемі й немає ґлорифікованості в описі Суворова та інших полководців. Суворов у поемі «зображений за принципом “входження в ряд”» інших полководців (Наполеона, Веллінгтона та ін.), яких поет розглядав як негативних історичних діячів, звичайних загарбників й анексіонерів. Відомо, що непідробними героями для Байрона залишалися тільки спартанський цар Леонід, що відбив навалу персів, і визволитель Америки Джордж Вашингтон»29. Військові командувачі в поемі Дж. Байрона – жорстокі тирани, які підкорюють світ відповідно до власної волі та власних уявлень про порядок. Проте ідеальний лад так і лишається незбагненним для людини. За байронівським Дон Жуаном, пекло не в серці протагоніста й не під землею; пекло створено на землі, у соціальному світі, у якому більше немає прагнень до краси, справедливості, істини, доброти. Усі класичні морально-етичні категорії постають викривленими й здрібнілими, як і людські душі.

      Відмовившись від зовнішнього драматизму, в оригіналі спричиненого зіткненням героя зі знавіснілою реальністю, яка не може сягнути внутрішніх інтенцій Дон Жуана, Дж. Байрон у поемі лише подеколи експлікує внутрішній драматизм, детермінований поведінкою донжуанівського батька-гульвіси та освіченої й розумної матері. Англійський класик показує Дон Жуана як персонажа з «подвійним кодуванням»:

27

Докл. див.: Павличко С. І Прометей, і демон / Соломія Павличко // Дон Жуан у світовому контексті / упоряд. В. Агеєва. – К. : Факт, 2002. – С. 161—174.

28

Кузьманенко А. В. Cоціумний простір «Дон Жуана» Дж. Г. Н. Байрона: особливості комунікативної структури»: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://philology.knu.ua/library/zagal/Literaturoznavchi_studii_2012_35/373_378.pdf – С. 376.

29

Кузьманенко А. В. Cоціумний простір «Дон Жуана» Дж. Г. Н. Байрона: особливості комунікативної структури»: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://philology.knu.ua/library/zagal/Literaturoznavchi_studii_2012_35/373_378.pdf – С. 376.