Дон Жуан. Джордж Гордон Байрон

«Євгеній Онєгін». У монографії Н. Драгомирецької15 один із розділів має назву «Два віршованих романи: «з героєм» і «без героя». Наголошуючи на термінологічній неусталеності того часу, дослідниця зауважує, що в «Дон Жуані» Байрон залишається романтиком, а от Пушкін у своєму романі – реаліст. А от сам Дон Жуан у тексті поєднує обидві ці риси: ідеалістичні поривання й реалістичну тверезість мислення:

      Був мрійником Жуан і реалістом.

      В поняттях цих розбіжності нема,

      бо все, про що ми мріяли колись там,

      в реальності існує недарма.

      Безсмертний дух своїм промінням чистим

      проник в усе, де морок і пітьма,

      та ми, над краєм вічності посталі,

      не знаємо, що буде з нами далі.

      Д. Лукач вважав, що «внутрішня форма роману є, таким чином, процесом руху проблематичного індивіда до себе, як шлях від смутної зануреної в наявну дійсність, гетерогенну і, з погляду індивіда, позбавлену значення, до ясної самосвідомості»16. «Роман – це форма змужнілості і зрілості…»17 Зрештою, для Д. Лукача «роман – це епопея залишеного Богом світу…»18. У байронівському «Дон Жуані» ми маємо «процес руху проблематичного індивіда до себе», дистанціювання від світу, небажання сходитися з недосконалою реальністю у герці. Англійський «Дон Жуан» поринає у світ рефлексій, які, зрештою, скеровують його до апатичного сприйняття дійсності, яку таки не під силу змінити окремому індивідові. Михайло Бахтін, окреслюючи іманентну сутність роману, наголошував на ідеях «релятивізації» його художнього простору або ж процесі тимчасової контексту-алізації, який уможливлює і спрямовує «діалогічний» потенціал роману. На думку М. Бахтіна, діалогічним романам притаманна неможливість досягнення балансу між «сенсом» («смислом») та «істиною». Діалогізм байронівського «Дон Жуана» детермінований наявністю у цьому творі іронічного й дотепного блазня-оповідача, який водночас єдиний, хто має здатність бачити реальність у філософський, діалектичний спосіб. Оповідач не стверджує істини, але підважує «істини» попередніх культурно-історичних епох різними додатковими «смислами», передчуваючи ідею Ф. Ніцше про множинність істин.

      У працях російських радянських літературознавців часто для окреслення жанрової специфіки «Дон Жуана» використано термін «поема» й уточнено, що маємо справу із «романом у віршах»19. Дослідники наголошують на тому, що жанр роман у віршах – різновид не роману, а саме поеми. Виникнення цього жанру пов’язано з характерним для 1820-х рр. розпадом системи не тільки класицистичних, а й романтичних жанрів. Науковці вважають, що подібне явище типологічно подібне до новелізації лірики середини XIX ст. (твори Некрасова, Огарьова та ін. зараховують до жанру «ліричної новели»).

      Треба зауважити, що байронівський «Дон Жуан» – специфічна інтерпретація легенди про севільського спокусника. На думку дослідників, цей твір «настільки не пов’язаний

15

Див.: Драгомирецкая Н. В. А. С. Пушкин. «Евгений Онегин»: манифест диалога-полемики с романтизмом. – М., 2000.

16

Лукач Г. Теория романа // Новое литературное обозрение / Г. Лукач. – 1994. – № 9. – С. 36.

17

Там само. – С. 39.

18

Там само. – С. 40.

19

Докл. див.: Аникст А. А. История английской литературы. – М., 1956; Елистратова А. А. Байрон. – М., 1956; Елистратова А. А. Дневники и письма Байрона // Байрон Дж. Г. Дневники. Письма. – М., 1963; Клименко Е. И. Английская литература первой половины XIX века. – Л., 1971; Усманова Р. Джордж Гордон Байрон (1788—1824) // Байрон Дж. Г. Собр. соч.: в 4 т. – М., 1981. – Т. 1; История зарубежной литературы XIX века / под ред. Н. П. Михальской: в 2 ч. – Ч. 1. – М., 1991.