Дон Жуан. Джордж Гордон Байрон

Читать онлайн.
Название Дон Жуан
Автор произведения Джордж Гордон Байрон
Жанр Зарубежные стихи
Серия Шкільна бібліотека української та світової літератури
Издательство Зарубежные стихи
Год выпуска 1824
isbn 978-966-03-7996-1



Скачать книгу

початок – може, лиш кінець:

      Пегас неначе вгору підніма ще,

      та раптом зводить справу нанівець,

      крило необережно підламавши,

      і як Люцифер падає чи мрець.

      Ми високо злітаємо в гордині,

      мов знать, на що ми здатні, не повинні!

      Там, де оповідач ніби хоче поділитися мудрістю, одразу виникає «іронічне зняття» високочолості. Комунікативні стратегії містять «подвійне дно»: щойно читач підготувався занотувати важливу сентенцію, йому дають зрозуміти, що нічого вічного у цьому плинному світі немає, тож дійсність потрібно сприймати через «окуляри іронічного скепсису».

      Я змолоду вважав себе чудовим

      і, щоб усі вважали так, хотів.

      Прийшла пора словам невипадковим,

      і визнання здобути я зумів.

      Але черствим вкривається покровом

      уява, і бракує навіть слів,

      і те, що романтичним виглядало,

      таїть уже комічного чимало.

      Лише такий підхід здатний убезпечити людину від розчарувань або ж самозахоплення, наслідки якого вельми сумні. Зрештою, оповідачеві притаманна здатність сміятися не лише над навколишнім світом, а й над собою. Байронівському «Дон Жуану» властиве самопародіювання, часом у раблезіанській манері. Лист Юлії допомагає авторові досягти трагічної напруженості, проте лише на незначний проміжок часу. Байрон не може не розповісти, що потім сталося з листом. Під час мандрівки з Севільї до Кадіса у Дон Жуана на кораблі починається морська хвороба. Перехилившись через борт, він ненавмисно забризкує блювотою послання Юлії, написане на папері із золотим обрізом і філігранною кіноварною печаткою. Варто пам’ятати, що на той момент Дон Жуану лише шістнадцять років, він недосвідчений і нездоровий. Таке поєднання різних, подеколи протилежних стильових регістрів видається оригінальним, сміливим художнім прийомом. Дослідники вважають, що саме цей епізод мав на увазі Вільям Гезлем, пишучи про дивовижну здатність Байрона до самопродіювання: «За класичним сп’янінням маємо полоскання розчином соди <…>. Після блискавок і шторму нам розповідають про домашній побут і рукомийник»3.

      Розум оповідача гострий, дотепний, він висміює й пародіює, але водночас у такому погляді на світ наявна особлива дошкульна вітальність, іронічна життєствердність.

      Учитись там! Хвалитися не стану.

      Та й не вернуть минулого назад!

      Не вводитиму грецькою в оману —

      її забув я зовсім… Verbum sat!4

      Хоч сам здобув освіту я й погану,

      та все-таки, я думаю, хлоп’ят

      не так потрібно нині научати,

      як Дон Жуана научала мати.

      Іронічність авторського голосу у творі органічно поєднана із самокритикою, дошкульний сарказм – зі здоровим сміхом, філософічні напучування – із жартівливим балагурством і блазнюванням. С. Голованівський зміг майстерно відтворити іронічний пафос оригінального твору, у перекладі помічаємо чимало мовних знахідок, які свідчать про скрупульозність роботи перекладача. Загалом можна стверджувати, що «Дон Жуан» – це твір, у якому переплетено діонісійське, стихійне, тілесно-сексуальне



<p>3</p>

Ridenour G. The Style of «Don Juan» / G. Ridenour. – New Haven : Yale University Press, 1960. – P. 19.

<p>4</p>

Мовленого досить! (Латин.)