Название | Дон Жуан |
---|---|
Автор произведения | Джордж Гордон Байрон |
Жанр | Зарубежные стихи |
Серия | Шкільна бібліотека української та світової літератури |
Издательство | Зарубежные стихи |
Год выпуска | 1824 |
isbn | 978-966-03-7996-1 |
Пегас неначе вгору підніма ще,
та раптом зводить справу нанівець,
крило необережно підламавши,
і як Люцифер падає чи мрець.
Ми високо злітаємо в гордині,
мов знать, на що ми здатні, не повинні!
Там, де оповідач ніби хоче поділитися мудрістю, одразу виникає «іронічне зняття» високочолості. Комунікативні стратегії містять «подвійне дно»: щойно читач підготувався занотувати важливу сентенцію, йому дають зрозуміти, що нічого вічного у цьому плинному світі немає, тож дійсність потрібно сприймати через «окуляри іронічного скепсису».
Я змолоду вважав себе чудовим
і, щоб усі вважали так, хотів.
Прийшла пора словам невипадковим,
і визнання здобути я зумів.
Але черствим вкривається покровом
уява, і бракує навіть слів,
і те, що романтичним виглядало,
таїть уже комічного чимало.
Лише такий підхід здатний убезпечити людину від розчарувань або ж самозахоплення, наслідки якого вельми сумні. Зрештою, оповідачеві притаманна здатність сміятися не лише над навколишнім світом, а й над собою. Байронівському «Дон Жуану» властиве самопародіювання, часом у раблезіанській манері. Лист Юлії допомагає авторові досягти трагічної напруженості, проте лише на незначний проміжок часу. Байрон не може не розповісти, що потім сталося з листом. Під час мандрівки з Севільї до Кадіса у Дон Жуана на кораблі починається морська хвороба. Перехилившись через борт, він ненавмисно забризкує блювотою послання Юлії, написане на папері із золотим обрізом і філігранною кіноварною печаткою. Варто пам’ятати, що на той момент Дон Жуану лише шістнадцять років, він недосвідчений і нездоровий. Таке поєднання різних, подеколи протилежних стильових регістрів видається оригінальним, сміливим художнім прийомом. Дослідники вважають, що саме цей епізод мав на увазі Вільям Гезлем, пишучи про дивовижну здатність Байрона до самопродіювання: «За класичним сп’янінням маємо полоскання розчином соди <…>. Після блискавок і шторму нам розповідають про домашній побут і рукомийник»3.
Розум оповідача гострий, дотепний, він висміює й пародіює, але водночас у такому погляді на світ наявна особлива дошкульна вітальність, іронічна життєствердність.
Учитись там! Хвалитися не стану.
Та й не вернуть минулого назад!
Не вводитиму грецькою в оману —
її забув я зовсім… Verbum sat!4
Хоч сам здобув освіту я й погану,
та все-таки, я думаю, хлоп’ят
не так потрібно нині научати,
як Дон Жуана научала мати.
Іронічність авторського голосу у творі органічно поєднана із самокритикою, дошкульний сарказм – зі здоровим сміхом, філософічні напучування – із жартівливим балагурством і блазнюванням. С. Голованівський зміг майстерно відтворити іронічний пафос оригінального твору, у перекладі помічаємо чимало мовних знахідок, які свідчать про скрупульозність роботи перекладача. Загалом можна стверджувати, що «Дон Жуан» – це твір, у якому переплетено діонісійське, стихійне, тілесно-сексуальне
3
4
Мовленого досить!