Дон Жуан. Джордж Гордон Байрон

без наскрізної іронії та самоіронії. Оповідач – це блазень, наділений можливістю говорити правду і сміятися з себе та інших.

      Але тепер я все це залишаю,

      щоб не впадати в пафос. Бо завжди,

      як тільки вип’ю кілька чашок чаю,

      він ллється з віч у вигляді води.

      Я сліз Кассандри завше уникаю.

      Але скажіть – подітися куди,

      якщо вдаюсь до чаю знов і знов я,

      бо все міцне шкідливе для здоров’я?

      Світ навколо Дон Жуана духовно мізерний і фарисейський, побудований на викривлених ідеях щодо досягнення й загалом сприйняття соціального блага. С. Павличко слушно зауважує, що «Дон Жуан» Дж. Байрона «не просто іронічна поема і не лише поема, зосереджена на проблемах естетики, на пародіюванні художніх творів, на боротьбі з літературними напрямами, а шедевр політичної, соціальної сатири, якій не було рівних в англійській літературі з часів Джонатана Свіфта»5. Ці рядки з поеми – приклад до того, про що пише С. Павличко:

      Юристи – це моральні трубочисти,

      ось через що завжди вони брудні.

      Хоч люди ці на вигляд гонористі,

      вони у сажі, наче у багні.

      Художній простір поеми можна було б порівняти з фентезійним, усвідомлюючи, звичайно, певну умовність такого зіставлення. Одна зі специфічних рис фентезі як жанру літератури полягає в тому, що простір, сконструйований у фентезі, потенційно стримить до безконечності. Художній світ байронівського «Дон Жуана» як на початок ХІХ ст. також видається надміру гіпертрофованим і географічно відкритим, іманентно незавершеним і потенційно нескінченим. Простір поеми розімкнений, об’єднаність географічних локусів досягається наявністю наскрізного образу Дон Жуана, який уможливлює нанизування значної кількості сюжетних ліній, водночас кожен новий локус маркується новим жіночим образом (Юлія – Севілья, Гайде – піратський острів, туркеня – Росія, Аврора – Англія). «Дон Жуан» Дж. Байрона – це історія-травелог, світ захопливих мандрів та екзотичних жінок; власне, саме через жінок часто й відбувається пізнання «множинних світів» у цьому творі. Однак етнокультурні картини відвіданих країн хоча і посідають центральне місце, але здебільшого потрібні для характеристики протагоніста. На думку більшості дослідників поеми, жінки для Дон Жуана – це засіб адаптації як до різноманітних обставин життя, так і до етноментальних особливостей чужих країн (Аделіна, Дуду, Катерина II). Подеколи перебування в «інших світах» оповідач розкриває в іронічно-саркастичному тоні, показуючи, що ключ до розуміння людського життя та його зиґзаґів криється у вельми простих речах, які й визначають людську природу:

      Чому Жуан, змінивши звичні шати,

      в Росії став орлом серед вельмож —

      про це, либонь, не слід розповідати:

      не прагне, мабуть, мало хто того ж!

      А тут – вино, золочені палати,

      багатство неабияке також…

      Адже приємно в царському салоні

      лежати навіть подушці на троні.

      Дон Жуан належить до традиційних літературних образів6, які генерували окремий самодостатній і багатовимірний

5

Павличко С. І Прометей, і демон / Соломія Павличко // Дон Жуан у світовому контексті / упоряд. В. Агеєва. – К. : Факт, 2002. – С. 171.

6

Докл. див.: Лексикон загального та порівняльного літературознавства / за ред. А. Волкова та ін. – Чернівці : Золоті литаври, 2001. – 636 с.