Сірі бджоли. Андрій Курков

там?

      Вдарив об двері Сергійович ще тричі. Знову жодної відповіді. За ручку потягнув – зачинені двері, і зачинені на врізний замок, а не на гачок чи клямку зсередини.

      – Пішов?

      Озирнувся. Куди тут іти? Хіба що вулицею прогулятися?

      Вийшов, накульгуючи, за хвіртку. В обидві боки подивився – тиша і безлюддя.

      «А може?… – закралася в голову потаємна думка. – Може, він…»

      І хоча думка не договорилася, зрозумів Сергійович, до чого вона хилить. Повернувся у двір, пройшов за хату, вийшов у сад і побачив перед собою у снігу стежку витоптану, що вела через сад у город. Пішов він по ній далі. Зупинився на межі городу, що переходив у поле, яке ледь спускалося, а потім вгору здіймалося до Каруселіна, туди, де «Донецька республіка» свою оборону тримає.

      «Ось звідкіля він хліб носить! – зрозумів Сергійович і хмикнув. – І не боїться ж, дурень, що у якогось снайпера може око засльозитися чи палець на гачку засвербить?»

      І тут інший, страшніший здогад вколов його думки!

      «А може, він і є той снайпер? – пригадалося Сергійовичу лігво солом’яне і гільзи біля його узголів’я на снігу. – Тому і не боїться! Вони ж по своїм не стріляють!»

      Холодно стало Сергійовичу на межі городу Пашкиного стояти. Здалося, що звідти, з Каруселіна морозний вітер дме.

      Повернувся Сергійович до Пашкиної хати. Праве коліно все нило. І в боці правому щось поколювало. Підніс він руку до правого боку і посміхнувся – там у кишені будильник лежить, то він залізним заднім пиптиком для переводу стрілок і поколює!

      Пригадав Сергійович Пашкин настінний годинник з гирками. Добре Пашці, нічого накручувати не треба, просто потягнув гирку догори під коробку і ходить він собі далі, слухняно і злагоджено.

      Підкотив Сергійович пеньок для розколювання дров під стіну до вікна, заліз на нього і всередину заглянув. Годинник якраз на стіні праворуч виявився. Через зовнішню сонячну яскравість усередині дому темнувато було, але час на годиннику зміг він роздивитися – за чверть перша. Дістав будильник, виставив стрілки по-новому і накрутив. Потім будильник, що цокав, до кишені засунув, пенька на місце відкотив і подибав, накульгуючи, назад.

      16

      Відновлений час дав лад у голові Сергійовича, всі думки його заспокоїв, окрім однієї: про те, що сам Пашка і може тим снайпером виявитися, що по українським позиціям з їхнього села стріляє. І думка ця, як від неї Сергійович не відмахувався, звучала все імовірніше. Адже живеться Пашці краще, ніж Сергійовичу, хоча живуть вони в однакових нібито умовах і на схожих вулицях у одному ж таки Богом і людьми покинутому через війну селі. Тільки ось у Пашки дві буржуйки в хаті і то батон свіжий, то сало, то мобільник заряджений! Звідкілясь же він то все має? Явно ж, не від баптистів! Адже якби допомогу привозили, то і йому, Сергійовичу, перепадало б! Але їжа – їжею! А ось з електрикою як? Електрику як макарони чи цукор баптисти не розвозять! По електрику ходити треба! А де найближча електрика? У Каруселіні, туди, куди з двору Пашкиного через