Сірі бджоли. Андрій Курков

ти переоформлятися їздив?

      – Куди?

      – Ну в Україну? Щоб відмітили, що ти в сірій зоні лишився?

      – Ні.

      – Спочатку переоформитися треба. Без цього не дадуть.

      Сергійович зітхнув важко. Помовчав.

      – Ну вона ж не пропаде, – сказав тихо, сам себе заспокоюючи. Підняв погляд на хазяйку. Про мету свого приходу згадав.

      – Ти б мені яєць… – почав було просити Сергійович, але стукіт у двері перебив його.

      Обидва вони на стукіт озирнулися. Пішла старенька відчиняти.

      – Ти спитай, хто це! – крикнув їй у спину гість.

      Але вона просто відімкнула двері, і миттю у тепле повітря дому голоси дитячі увірвалися.

      – Бабусю Насте, це не Дід Мороз до тебе помилково зайшов? – продзвенів голосочок хлоп’яти років чотирьох-п’яти.

      – Ні, що ви! Який Дід Мороз! – здивувалася хазяйка дому. – Середина лютого надворі!

      – Так він же на Новий рік не прийшов! А обіцяв! – сказала дівчинка.

      – Ну який тут Дід Мороз?! – відмахнулася баба Настя. – Та самі подивіться!

      До кімнати разом з бабою Настею увійшло двоє хлопчиків і дівчинка, дошкільнята.

      – Ось, бачите! – показала вона на Сергійовича.

      – Ага, – сказав один хлопчик. – Не він! Той молодший був!

      – Дід Мороз, і за мене молодший? – посміхнувся Сергійович і вирішив пошуткувати, посміятися з дітлахами. – Де це ви молодого Діда Мороза бачили?

      – У грудні він був, – відповіла за всіх дівчинка у рожевій курточці на пару розмірів більшій, ніж треба. – Він нам іграшки привозив і обіцяв на Новий рік цукерок!

      – Так, молодий був! – підтримав темноокий хлопчик у чорному пальті і лижній шапочці. – У нього ще автомат був і сережка у вусі!

      – Автомат у Діда Мороза? – посміхнувся Сергійович. – Може, він ще і у військовій формі приходив?

      – Так, у формі! – дівчинка кивнула. – Під час війни всі у військовій формі із автоматами ходять. Він сказав, що у нього своїх дітей двоє, але він нам все одно багато цукерок принесе. Від себе і від них, як подарунок.

      Замовк Сергійович. Якось не по собі йому стало. Пригадав він рюкзак із цукерками, який додому з поля притягнув. Пригадав вбитого і золоту сережку у його вусі.

      – Ну, може, принесе ще, – поглянув на дітлахів по-іншому, якось лагідніше. – Може, через блокпост не пропустили! Мало чого?

      Діти, засумувавши, поточилися до коридору. Пішли.

      – Я тобі яєць дам! – сказала хазяйка, жалібно глянувши на гостя. – Може, ще чого?

      – А що ти маєш?

      – Тушонку волонтери привозили свинячу. Можу пару баночок… Огірки свої є солоні. Тільки ж тобі нести важко буде!

      – Донесу! – переконав її Сергійович. – Стежку вже протоптав. Вертати буде легше! Додому ж все-таки!

      14

      «Якщо з’їдати яйце через день, то цих двадцяти яєць від баби Насті майже на півтора місяці», – думав Сергійович, слідкуючи за сковорідкою, що на верхньому крузі буржуйки макарони гріла. Зашипіли макарони. Посміхнувся Сергійович.