Маклена Граса (збірник). Микола Куліш

Якби ти чув, що вони казали!.. Сюди прийдуть, казали… Тікаймо! Отак городами повз стару греблю, щоб не побачили…

      Копистка. Ша, Парасю, ша!.. Ти ось що, кажу, біжи зараз та скликай…

      Параска. Кого?

      Копистка. Наших!.. Усіх, хто живий ще зостався.

      Параска. Вже ж їх не докличешся, дурний ти!..

      Копистка. Дев’яносто сім…

      Параска. Було та загуло! Сьогодні вночі не спалося, дак я всім число склала. Половина слободи людей вимерло, а наша голота перед усіх в ямки попадала…

      Копистка. А Кондратій Хурса, Клименко Захар, Барило один і другий, Сирота Юхим, Золото Мойша?..

      Параска. Та вони вже такі, що й ніг, либонь, не потягнуть…

      Копистка. Клименко Захар, завчора бачились, ось тут сидів… Та й Сергій казав, як їхав: гляди ж, стережи, Мусію, казав…

      Параска. Стережи! Кого?.. Що?.. Оцю порожню халупу?

      Копистка. Совіцьку власть, дурна на тобі голова!..

      Параска. На тобі! Бо як поприходять ось, то й ту дурну зірвуть, а без неї що ти встережеш? Що, питаю?

      Копистка. Серьога ось-ось як не приїде…

      Параска. Не приїде твій Серьога! Він уже забув, відкіля й двері до нас одчиняються. П’ятий тиждень пішов, а його нема. І не буде! Бо він не такий дурний: забрав золото…

      Копистка (аж руку звів). Знаєш що, Параско?

      Параска. Ну що?

      Копистка. Не піднімай преній – от що!

      Параска. Мусію! Благаю!..

      Копистка. Я що сказав?

      Параска принишкла.

      Зараз, кажу, біжи!.. Нагукай там, хто живий!.. Та не барися, чуєш? Одною ногою там – другою щоб тут!..

      Параска. А коли я вже тебе здихаюсь, руда сатана! Коли вже ти мені світ розв’яжеш! І якби ж путяще що, а то ж… (Вибігла і за хвилину назад.) Мусію!.. Ідуть!.. Вже недалеко, ось…

      Копистка. Ну що ти їй!.. Біжи!

      Параска. Тепер я городами… Ти ж гляди, Мусію, без мене… нічого не роби тут… Я одним духом… (Побігла.)

      Копистка (до Васі). А ми, синок, ось що… Зараз зорганізуємо ревком.

      Вася. Як це ревком?..

      Копистка. А так, що Совєта у нас нема. Нема, бо повмирали або неспособні лежать. Гиря до власті свої руці простяга? Простяга, через Панька простяга, бо Панько йому продався… Я оце про все подумав, про всю їхню політику… А ти, Василю, грамотний, пишеш так аж-аж, і хлопець – єрой революції. Сідай за секретаря.

      Вася. Та я не вмію, щоб по-писарському. Не вчився.

      Копистка. На біса по-писарському! Пиши по-нашому. (Дістав із шафки паперу, перо, чорнило, тиче Васі.) Пиши: «Як у нашій слобідці комнезами вимерли, Совєта нема, а контра висунула голову, сичить гадюкою, от-от укусить, то постановили…»

      Вася. Та не можу я, щоб за секретаря! От право, не можу!

      Копистка. Та ти ж уже писав раз! Сідай. (Посадив Васю, умочив йому перо.) Я буду проказувати, а ти пиши! Одно знай пиши, а тоді підпишемо… удвох… Ну, слухай! Пиши: «Призначення ревкому». Написав? Тепер пиши: «Постановили…»

      Вася. Щось не так, дядьку Мусію. Треба перш – слухали.

      Копистка.