Маклена Граса (збірник). Микола Куліш

й Стоножка (до діда). Діду Юхиме!

      – Тату!

      Дід Юхим Га-га!

      Копистка. Просимо до столу, як трудового елімента…

      Ганна. Люди просять на чарку горілки…

      Копистка. Жаль, нема музики, а то б зараз ушкварили дідові «Інтернаціонала»… (Наливши чарки, подав одну дідові.) Ну, брати-товариші й ви, Тарасовичу! Поздоровляю вас, Юхиме Тарасовичу, як трудового героя, од щирого серця… Спасибі, що потрудилися за свій довгий вік, бо совіцька власть… От не вмію як слід балакати!..

      Панько засміявся.

      Ану, Панько, ти!..

      Панько в регіт.

      Гех, якби ж то я вмів говорити! Я тоді б сказав таке, що попадали б усі буржуї у світі… а дід Юхим возрадовався б…

      Панько. Ану, дядьку Мусію! Їй-бо, йтересно…

      Копистка. Граждани буржуї! – сказав би… Шапки скиньте перед дідом, чолом йому бийте, таку вашу маму… Він вам землю орав? Орав… Овець випасав? Випасав. А скільки солі виволочив? Сто літ робив? А що собі придбав? Горб на спину та ціпок у руки, та ще денікінських шомполів у спину… Ех, ви!.. А ще вчені… Та що там казати… Вра – і більш нічого!..

      Панько (аж зайшовся). Вра-а!..

      Дід Юхим Оце мені нагадало, як колись ми генерала Гурка на вра брали… Ще за турецької війни…

      Панько. Ану, діду, ану?

      Дід Юхим Стоїмо ми раз, да… (Звівся на ноги.) Коли під’їздить отак (показав у вікно на стіжок соломи), як до соломи… «Здорові, дєті мої, орли!» (По цім слові покивав головою і урочисто додав.) Та й заплакав…

      Панько (так і розлігся). Заплакав? Ха-ха-ха… А Скобильова-генерала ви, діду, бачили?..

      Дід Юхим Аякже… Видав і Скобильова. Дісьвительно, під’їздить отак, як… до соломи… «Здорові, дєті мої, – говорить, – орли!» (І знову суворо, врочисто.) Та й заплакав… (А в самого аж сльози.) На вра взяли, як оце ви мене… Спасибі вам…

      Копистка. Грай, музико, «Інтернаціонал»!.. Жаль, що немає моєї Параски… Хіба побігти?..

      Панько. Куди?

      Копистка. По жінку…

      Панько. Плюньте на жінку… Хто тепер з таким барахлом возиться? Моди нема. Тепер яку попав, та й жінка. Правду кажу?

      Копистка. Ні, братику, це не так. Це ти, не во гнів будь сказано, трошки брешеш…

      Панько. Я брешу?..

      Копистка. Бо чоловік не півень, і обратно ж: без жінки, як без хати…

      Панько. Дурниці! Ви докажіть, що це іменно так.

      Копистка. Та хоч би й я з Параскою…

      Ганна. Годі вже – з Параскою!..

      Копистка. Тридцять годочків, як один, вижили. А бувало всього. Бувало, й нап’єшся отак та прителіпаєшся додому без розуму… Прокинешся вранці – у кишені вітер, у голові ковалі. То вона: «Що, п’янюго, голова болить?» – «Болить, Парасю, ой як болить…» Одчине скриню, витягне шкалика: «Сідай, – ка’, – п’янюго, та випий із жінкою». Сіли, випили, закусили…

      Панько. Це не доказ і не йтересно… Гех, як був я у повстанцях! От де було, да… І обще йтересно було. Не то, що тепер: хліб повивозили, голод… Вип’ємо!

      Копистка. Підожди… Бо було ще й гірше: не то що хліба