Джерело. Дэн Браун

об’єктом якогось вигадливого студентського жарту.

      Десь зовні клацнув замок, і за високими стінами покотилася луна від швидких кроків. Хтось увійшов у галерею через ближчі двері, що їх помітив Ленґдон. Підійшов до спіралі й почав ходити в ній навколо Ленґдона, наближаючись із кожним витком. Він теж був у цій споруді.

      Ленґдон відступив і розвернувся до входу, а кроки рухалися по колу, наближалися. Швидке стакато гучнішало, доки-раптом із тунелю вийшов чоловік. Невисокий, худий, блідий, із пронизливим поглядом і кучмою неслухняного чорного волосся.

      Ленґдон з кам’яним обличчям дивився на нього. За кілька секунд дозволив собі широко всміхнутися.

      – Великий Едмонд Кірш завжди з’являється ефектно.

      – Справити перше враження можна лише з першої спроби, – привітно відказав Кірш. – Я скучив за тобою, Роберте. Дякую, що прибув.

      Чоловіки сердечно обійнялися. Ленґдон поплескав товариша по спині – і помітив, що Кірш схуд.

      – Ти втратив вагу, – зауважив Ленґдон.

      – Я став веганом, – відповів Кірш. – Це простіше, ніж спортсменом.

      Ленґдон розсміявся:

      – Як же гарно тебе зустріти! Як завжди, змушуєш мене почуватися занадто парадно вдягненим.

      – Хто, я?! – Кірш подивився на свої вузькі чорні джинси, напрасовану футболку з V-подібним вирізом і куртку-бомбер з асиметричною «блискавкою». – Це от кутюр.

      – І білі сланці теж от кутюр?

      – Сланці?! Це Guineas від Сальваторе Ферраґамо.

      – І, гадаю, коштують більше, ніж увесь мій костюм разом узятий.

      Едмонд підійшов і роздивився ярличок на класичному фраку Ленґдона.

      – Власне, – тепло усміхнувся він, – фрак доволі якісний. Ціна приблизно того самого порядку.

      – Хотів би сказати тобі, Едмонде, що твій синтетичний друг Вінстон… вселяє тривогу.

      Кірш радісно всміхнувся:

      – Неймовірно, правда? Ти не повіриш, але я цього року створив справжній штучний інтелект – це квантовий стрибок. Я розробив кілька нових власних програм, які дозволяють машині розв’язувати завдання й саморегулюватися в цілковито новий спосіб. Над Вінстоном ще працюю, та він з кожним днем розвивається.

      Ленґдон помітив: за останній рік навколо хлопчакуватих очей Едмонда залягли глибокі зморшки. Чоловік мав стомлений вигляд.

      – Едмонде, скажеш, чому привів мене сюди?

      – У Більбао? Чи в центр спіралі – витвору Річарда Серра?

      – Почнімо зі спіралі, – мовив Ленґдон. – Ти ж бо знаєш, що в мене клаустрофобія.

      – Так і є. Сьогодні ввечері я збираюся виводити людей за межі зони комфорту, – усміхнувся Кірш.

      – Ти завжди цим славився.

      – Крім того, – додав Кірш, – мені треба було поговорити з тобою, а при тому не хотілося, щоб хтось інший мене бачив до виступу.

      – Бо рок-зірки ніколи не ходять між глядачів перед концертом?

      – Саме так! – віджартувався Кірш. – Рок-зірки магічним чином виникають на сцені з хмари диму.

      Угорі світло то яскравішало, то