Джерело. Дэн Браун

оприлюднив обмежену кількість дуже точних прогнозів, які незабаром справдилися, – хмарні комп’ютерні сервіси, самокеровані автомобілі, процесор, який працює лише на п’ятьох атомах. Містер Кірш – зовсім не Нострадамус.

      «Визнаю свою помилку», – подумав Ленґдон. Едмонд Кірш, як він чув, викликав палку прихильність серед своїх працівників, і, схоже, Вінстон був одним із таких захоплених учнів.

      – То як вам екскурсія? – змінив тему Вінстон.

      – Дуже цікаво. Едмонд довів технологію дистанційної екскурсії до рівня, гідного найвищої похвали.

      – Так, ця система багато років була його мрією, і Едмонд витрачав на її таємну розробку безліч грошей і часу.

      – Правда? Технологія зовсім не здається складною. Маю визнати, спочатку я був налаштований скептично, але ви мене підкупили – бесіда вийшла надзвичайно цікава.

      – Дякую вам за таку похвалу, хоча й сподіваюся, що не зруйную вашого враження, сказавши вам правду. Боюся, я не був з вами до кінця чесним.

      – Перепрошую?

      – По-перше, мене звати не Вінстон. Я – Арт.

      Ленґдон засміявся.

      – Екскурсовод у мистецькому музеї з іменем Арт? Я зовсім не ображаюся, що ви взяли псевдонім. Приємно познайомитися, Арте.

      – Далі, коли ви мене питали, чому я не воджу вас особисто, я правильно відповів вам, що містер Кірш не хоче великих натовпів у музеї. Однак це була не вся правда. Є ще одна причина, з якої ми спілкуємося через пристрій, а не особисто. – Він ненадовго змовк. – Власне, я не здатний рухатися фізично.

      – О… співчуваю… – Ленґдон уявив Арта в інвалідному візку в кол-центрі й пожалкував, що Артові стало соромно і він мав пояснювати цю ситуацію.

      – Не варто мене жаліти. Запевняю вас, із ногами я мав би дуже химерний вигляд. Розумієте, я не такий, яким ви мене уявляєте.

      Ленґдон сповільнив крок.

      – Що це означає?

      – Ім’я Арт – це скорочення слова artificial – «штучний», хоча містерові Кіршу дужче подобається слово «синтетичний». – Він на мить замовк. – Правда в тому, професоре, що весь вечір ви спілкувалися з синтетичним екскурсоводом. Таким собі комп’ютером.

      Ленґдон невпевнено роззирнувся.

      – Це якийсь жарт?

      – Зовсім ні, професоре. Я говорю цілком серйозно. Едмонд Кірш витратив десять років і майже мільярд доларів у галузі синтетичного інтелекту, і сьогодні ввечері ви першим оцінили плід його праці. Усю вашу екскурсію провів синтетичний екскурсовод. Я – не людина.

      Ленґдон якусь мить не міг цього сприйняти. Дикція і граматика Арта-Вінстона були ідеальні, і якщо не зважати на дещо незграбний сміх, він був одним із найкращих співрозмовників, з якими мав справу Ленґдон. Понад те, вони весь вечір обмінювалися думками й жартували на дуже багато тем, і екскурсовод був блискуче знайомий із їхніми тонкощами.

      «За мною стежать, – тепер зрозумів Ленґдон, вишукуючи на стінах приховані відеокамери. У нього виникла підозра, що він теж мимоволі є учасником якогось “експериментально-мистецького” проекту, тонко зрежисованого