Джерело. Дэн Браун

однак повідомлення викликало не острах, а скоріше цікавість: що ж усе-таки відкрив Едмонд?

      – І що ж ти йому відповів?

      – Нічого, – відповів Едмонд, повертаючи телефон у внутрішню кишеню. – Я подумав, що це порожні погрози. Був певен, що вони хочуть приховати цю інформацію, а не оголошувати її самостійно. Понад те, я розумів, що сьогоднішня вечірня презентація застане їх зненацька, тож не надто переймався якимись упереджувальними діями з їхнього боку. – Він трохи помовчав, дивлячись на Ленґдона. – Ну… не знаю, але в його голосі було щось таке… не можу з голови цього викинути.

      – Ти хвилюєшся, що тобі щось загрожує тут? Сьогодні ввечері?

      – Ні, ні, список запрошених ретельно складено, будівля надійно охороняється. Мене більше хвилює, що станеться, якщо я вийду на люди. – Раптово Едмонд пожалкував, що про це сказав. – Це якісь дурниці. Мандраж. Мені просто була потрібна твоя інтуїція.

      Ленґдон дивився на свого товариша, і хвилювання в душі професора наростало. Едмонд був незвично блідий і схвильований.

      – Інтуїція каже мені, що Вальдеспіно ніколи не становитиме для тебе фізичної небезпеки, хоч як ти його розлютив.

      Світло невпинно продовжувало гаснути.

      – Що ж, дякую, – Кірш поглянув на годинник. – Я маю йти. Чи можемо ми зустрітися згодом? Деякі аспекти мого відкриття я б хотів додатково з тобою обговорити.

      – Звичайно.

      – Чудово. Після презентації може початися хаос, тож нам треба буде десь сховатися від гармидеру й балачок.

      Едмонд вийняв візитівку й почав щось писати на звороті.

      – Після презентації бери таксі й дай оцю картку водієві.

      Кожен місцевий водій знатиме, куди везти.

      Він вручив картку Ленґдонові.

      Ленґдон очікував побачити на ній адресу місцевого готелю чи ресторану. Натомість там було щось схоже на шифр:

BIO-EC346

      – Перепрошую, я маю оце показати таксистові?

      – Так, він знатиме, куди їхати. Я скажу охороні, щоб чекали на тебе, і сам прибуду якомога швидше.

      «Охороні?» Ленґдон спохмурнів, гадаючи, що BIO-EC346 – це, певне, кодова назва якогось місцевого таємного наукового клубу.

      – Це до болю просто, мій друже, – підморгнув він. – А ти так точно розгадаєш. І, до речі, щоб це не стало для тебе несподіванкою – ти відіграєш певну роль у моїй сьогоднішній доповіді.

      Ленґдон здивувався:

      – Яку роль?

      – Не хвилюйся. Робити нічого не потрібно.

      Із тим Едмонд Кірш рушив до виходу зі спіралі.

      – Мені швидко треба за сцену, а Вінстон проведе тебе.

      Кірш зупинився у дверях і озирнувся.

      – Побачимося після доповіді. І сподіваймося, що ти мав рацію щодо Вальдеспіно.

      – Едмонде, не турбуйся. Зосередься на презентації. Духовні особи тобі нічим не загрожують, – запевнив його Ленґдон.

      Кірша, здається, це не надто заспокоїло.

      – Може, Роберте, коли ти почуєш, що я скажу, то зміниш думку.

      Розділ 10

      Престольний