Джерело. Дэн Браун

я читав, що тобі не завадило б тренування чутливості, – усміхнувся Ленґдон. «Так само як Стіву Джобсу й багатьом іншим геніям-візіонерам».

      – Тож відповідно до своєї природної прямоти я почав з того, що просто розповів їм правду – що я завжди вважав релігію такою собі формою масового самообману і як науковцеві мені важко прийняти той факт, що мільярди розумних людей покладаються на застарілі вірування, покликані їх заспокоїти й вести вперед. Коли вони спитали, чому я раджуся з людьми, яких не поважаю, я відповів, що хочу бачити їхню реакцію на моє відкриття, щоб мати уявлення про те, як його після оприлюднення сприймуть віряни світу.

      – Дипломатично, як завжди, – скривився Ленґдон. – А ти знаєш, що не завжди чесність – найкраща політика?

      Кірш відмахнувся.

      – Мої думки щодо релігії й так широко відомі. Я думав, вони оцінять мою відвертість. Хай там як, після того я презентував їм свою роботу, детально пояснив, що саме відкрив і яким чином моє відкриття все змінює. Навіть дістав телефон і показав їм відео – визнаю, доволі ефектне. Вони втратили дар мови.

      – Ну щось же вони мали сказати, – не відступався Ленґдон: йому ставало дедалі цікавіше дізнатися, що ж таке відкрив Кірш.

      – Я сподівався на розмову, але християнський священик не дав решті двом і слова сказати. Переконував мене ще раз подумати, чи оприлюднювати цю інформацію. Я сказав, що подумаю до наступного місяця.

      – Але ж ти збираєшся це зробити зараз!

      – Авжеж. Я їм сказав, що подумаю кілька тижнів, щоб вони не запанікували й не почали втручатися.

      – А якщо вони дізнаються про сьогоднішню презентацію? – спитав Ленґдон.

      – Раді не будуть. Особливо один з них. – Кірш уважно подивився Ленґдонові в очі. – Організовував нашу зустріч єпископ Антоніо Вальдеспіно. Знаєш його?

      Ленґдон напружився.

      – З Мадрида?

      Кірш кивнув.

      – Той самий.

      «Мабуть, не ідеальний слухач для радикального атеїста Едмонда», – подумав Ленґдон. Вальдеспіно, відомий своїми глибоко консервативними поглядами й сильним впливом на короля Іспанії, був дуже потужною фігурою в іспанській католицькій церкві.

      – Цього року він приймав парламент, – сказав Кірш, – і, отже, з ним я домовлявся про зустріч. Він запропонував, що з’явиться особисто, а я попросив його взяти з собою представників ісламу та юдаїзму.

      Світло знову пригасло.

      Кірш важко зітхнув, заговорив ще тихіше:

      – Роберте, я хотів поговорити з тобою перед презентацією, тому що мені потрібна твоя порада. Мені потрібно знати, чи, на твою думку, єпископ Вальдеспіно небезпечний.

      – Небезпечний? – перепитав Ленґдон. – Як саме?

      – Я показав йому те, що загрожує його світові, і мені потрібно знати, чи загрожує мені від нього якась фізична небезпека.

      Ленґдон одразу похитав головою.

      – Ні, це неможливо. Не знаю, що саме ти йому сказав, однак Вальдеспіно – стовп іспанського католицизму, і його зв’язки з іспанською королівською родиною роблять його надзвичайно впливовим… але ж він священик,