Козацький міф. Сергей Плохий

всё то делать народу русскому, что сами захотят и придумают, а они исполняли сей наказ с лихвою, и что только замыслить может своевольное, надменное и пьяное человечество, делали то над несчастным народом русским без угрызения совести; грабительства, насилие женщин и самых детей, побои, мучительства и убийства превзошли меру самых непросвещенных варваров».[67]

      Якщо для Рилєєва козаки з «Історії русів» були попередниками у боротьбі з самодержавством, то для Пушкіна, який писав після поразки декабристів, вони були спільниками у справі зміцнення імперської влади на західних кордонах, борцями з католицизмом та іноземним гнобленням, втіленням справжнього російського і православного духу. Козацький міф увійшов у російську літературу в 1820-х роках при посередництві «Історії русів». Спершу він звучав як заклик проти самодержавства на підтримку конституційного республіканського ладу і ліберальних цінностей, але з часом перетворився на інструмент зміцнення самодержавства, боротьби з республіканством й утвердження імперської програми на прикордонні. Але на цьому еволюція козацького міфу не закінчилася.

      Інтерес Пушкіна до «Історії русів» підхопив його молодший колега Микола Гоголь – він сформулював свій варіант козацького міфу. Як і Пушкін з Рилєєвим, Гоголь знайшов в «Історії русів» джерело натхнення та невичерпне джерело історичних епізодів і образів. Микола Гоголь народився 1809 року на Полтавщині у дворянській родині з глибоким козацьким корінням. У 1821-му у дванадцятирічного хлопчика відправили вчитися в Ніжинський ліцей князя Безбородька, перший світський заклад вищої освіти в колишньому Гетьманаті. Його заснував князь Ілля Безбородько в пам’ять про свого брата, канцлера Російської імперії князя Олександра Безбородька (і почасти на успадковані від нього гроші). Провівши в ліцеї вісім років, 19-літній Гоголь пішов слідами братів Безбородьків і поїхав підкоряти Петербург. Але Гоголя цікавила не імперська служба, а літературна слава.

      Молодий Гоголь побачив, що в столиці жваво цікавляться Україною і всім українським, особливо у світлі польського повстання 1830 року. Освічена російська публіка вважала Київ і Україну частиною російської спадщини, яку слід захищати від бунтівливих поляків. У російській уяві Україна поставала романтичною утопією, землею епічних героїв, які ведуть смертельну боротьбу з ворогами Росії. Гоголь вдало скористався інтересом до козацької та української тематики.[68]

      Навесні 1829 року Гоголь почав цикл українських оповідань, оснований на фольклорних джерелах, які йому постачала мати. Через два роки вони вийдуть під назвою «Вечера на хуторе близ Диканьки» і прославлять автора по всій імперії. У 1830 році Гоголь працював над історичною повістю «Гетьман». Головним героєм цієї повісті був персонаж «Історії русів» гетьман Остряниця. Автор «Історії русів» зробив з козацького ватажка Якова Острянина гетьмана Степана Остряницю, у Гоголя він став Тарасом Остряницею.

67

Там само. – С. 337.

68

Про Гоголя та його місце в російській і українській літературах див.: Бояновська, Едита. Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом / Пер. з англ. А. Бондаря. – К.: Темпора, 2013; Peace, Richard. The Enigma of Gogol: An Examination of the Writings of N. V. Gogol and Their Place in the Russian Literary Tradition. – Cambridge, 2009.